Vі ст. Анти захопили Пелопонеський півострів (здійснювали напади

на Елладу, Фесалоніку, Фракію), доходили навіть до передмістя

Константинополя. Практикували осаду міст, знали військову техніку

свого часу. До середини VІІ ст. практично весь Балканський півострів

було заселено слов’янами.

З середини VІ ст. до Східної Європи прийшла нова хвиля завой_

овників з Центральної Азії – авари, які заснували в Карпатській кот_

ловині свою державу Аварський каганат. В наслідок слов’яно_аварсь_

ких воєн, антське державне утворення припинило існування, проте

процес складання державності у східних слов’ян продовжувався.

У VII_ІX ст.ст. утворюються та існують нові слов’янські етнічні

та політичні угруповання, союзи племен й т.зв. славінії, наприклад,

союзи дулібів, полян, сіверян, уличів, древлян (тринадцять племін_

40

них груп). На грунті об’єднання окремих племен у союзи виникають

протодержавні утворення – племінні князівства та їхні федерації. За

свідченням арабських авторів, у VIII_ІX ст.ст. існувало три осередки

східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом),

Славія (майбутня Новгородська земля) й Артанія або Арсанія (Ро_

стово_Суздальська або Причорноморська – Приазовська Русь). Най_

могутнішим була Куявія, яка стала тим територіальним та політич_

ним ядром, навколо якого зросла Давньоруська держава.

Спочатку в слов’ян існувала військова демократія, реальна влада

належала племінним зборам – віче, вже існувала нерівність, але ще

не було легалізованого апарату примусу. Поступово роль віча зане_

падає та на перший план у політичному житті виходить князівська

влада. Дружина на чолі з князем виокремлюється у відособлену

привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла над об_

щинниками. Розвиток продуктивних сил суспільства, збагачення

дружини під час походів сприяли соціальному розшаруванню й

формуванню феодальної системи. Військова та племінна знать дедалі

більше концентрувала у своїх руках багатства, використовувала пра_

цю рабів та збіднілих общинників. Прогресуюча соціальна диферен_

ціація обумовила необхідність появи постійних органів примусу.

Основа господарювання східних слов’ян – орне землеробство

(подсічно_вогнева, перелогова система – у лісовій зоні, а у лісо_

степовій – наприкінці I тис. – двопілля й трипілля). Основні куль_

тури: зернові – просо, ячмінь, пшениця, жито, городні – цибуля,

ріпа, капуста, морква, горох; технічні – льон, конопля; садові).

Допоміжну роль відігравали тваринництво (ВРХ, свині, вівці, коні),

сільські промисли, бортництво, рибальство, мисливство.

У VІ_VIIІ ст.ст. у східнослов’янських племен розвиваються ремес_

ла. Одні з них – залізообробне, ковальське, ювелірне – мали вже

професійний характер, існували навіть спеціалізовані центри, тоді як

інші – гончарне, обробка дерева, каменю, рогу та кості мали ще

натуральний характер.

Розвиток господарства зумовило поглиблення суспільного поділу

праці, обміну та активізації торгівлі, виникнення та зростання

кількості постійних поселень, а також укріплених «градів», у яких

відбувався міжобщинний обмін та розміщувалася племінна верхівка.

Розширювалася зовнішня торгівля (що засвідчують знахідки інозем_

них монет). Найбільш жвавими були торговельні зв’язки з Великою

Моравією, Болгарією, Хазарією, Візантією тощо. Розширення торгівлі

збагачувало родоплемінну знать, посилювало диференціацію суспіль_

ства, а також ставило питання про необхідність захисту торговельних

шляхів та створення власної державності.

41

Протягом усього І тисячоліття матеріальна культура східних сло_

в’ян зберігала спільні риси. Сільські поселення мали площу 1_2,5 га

і розташовувалися на південних схилах річок, як правило, «гнізда_

ми» – на відстані 2_4 км одне від одного. Житлом служили напівзем_

лянки або землянки зі стінами з плетеного каркасу, що був обма_

заний глиною чи зі зрубними стінами, обов’язковим вогнищем, а з

V ст. – пічкою_кам’янкою. Відомі й наземні житла. Площа – близько