4. Кпзк як юр. Наука і навчальна дисципліна.

Наука КП вивчає конституційно-правові норми і інститути, а також суспільні відносини, які регулюються, можуть або повинні регулюватися ними. Наука вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм і інститутів. Методами дослідження: порівняльний аналіз, формально-логічний аналіз, історичний підхід, соціологічні дослідження, вивчення статистики тощо. В науці КП існували 2 напрями, які умовно можна було назвати радикалістським і ліберальним. Радикалістів можна розділити на вчених-марксистів, революційних демократів, лівих радикалів. Ліберали вважають, що конституція є виразом соціального контакту між різними групами населення. У зарубіжній науці КП існує 3 школи: 1. Юридична школа - вчення держави, її органів, прав людини з юр. позицій. 2. Політологічна - вивчення не стільки норм констит. права, скільки реальну роль тих або ін. інститутів державності, політичних інститутів. 3. Теологічна - школа дослідження мусульманських юристів. Характерна пропаганда ідей халіфату: вселенський суверенітет належить Аллаху; вибори слід замінити консультативним правлінням тощо. Обсяг КП як навчальної дисципліни визначається навчальними програмами, які розробляються кафедрами і затверджуються радами факультетів, а іноді і вузів. КП має пізнавальне значення, дозволяє пізнати закономірності розвитку цієї галузі права, сприяє розумінню специфіки його розвитку, розширює кругозір тощо.

5. Політичні партії зарубіжних країн: поняття, види, функції і цілі. Інституціоналізація політичних партій.

Політична партія - це активна і організована частина суспільства, об’єднана загальними інтересами, цілями і ідеалами, яка прагне заволодіти державною владою або вирішальним чином впливати на її здійснення. Суть політичних партій понад усе виявляється в їх цілях і функціях. Цілями демократичних партій є: забезпечення ефективного функціонування всієї політичної системи країни, узгодження і реалізація інтересів різних верств суспільстві, стабільність існуючого ладу збереженні динаміки і здатності до саморегулювання і розвитку. Насамперед враховуються інтереси груп, які складають соціальну базу партії, але, щоб уникнути конфронтації, так сама і ін. соціальних груп. Функції політичних партій - це основні напрями їх діяльності обумовлені цілями, що стоять перед ними, і їх завданнями. До них належать: 1. Участь партії у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю. 2. Розробка політичного курсу, направленого на вирішення проблем, що існують в суспільстві. 3. Розробка певної ідеології і її пропаганда в суспільстві метою збільшення числа своїх прихильників, а так само створення в державі соціально-психологічної атмосфери, сприятливо для діяльності партії. 4. Встановлення і підтримка ефективного зворотного зв’язку між керівництва партії і суспільством. 5. Участь у вирішенні соціальних конфліктів. 6. Національна інтеграція. Класифікація політичних партій можлива за самими різними підставами. Існують конфесійні партії, тобто створені на основі певних релігійних вірувань. Серед них виділяють: - християнсько-демократичні, ідеологія яких ґрунтується на заповідях християнської релігії; - клерикалізм, прагнучі підпорядкувати державу впливу певної церкви; - фундаменталістські, тобто такі, що існують в ісламських державах. У політичному аспекті кожної країни розрізняють праві, ліві і центристські політичні партії. Представники радикальних партій (лівих і правих) є прихильниками кардинальних змін, неконституційними методами. Націоналістичні партії орієнтовані на визначені націоналістично налаштовані групи населення. Націонал-реформісти визначають головною метою досягнення економічної самостійності держав. Існує 2 основні організаційної побудови партій: організаційно оформлені (кадрові партії мають централізований партійний апарат, члени партії отримують партійний квиток, сплачують партійні внески тощо) і організаційно неоформлені (відсутнє членство). Інституціоналізація політичних партій виявляється в 2 взаємопов’язаних процесах - конституціоналізація (включення в конституції основних принципів, що стосуються правового статусу політичних партій) і законодавчій інституціоналізації (детальне визначення законом правового статусу політичних партій).