59. Штейнталь і психологізм в історії мовознавства.

Під впливом ідей Гумбольта і у зв’язку з розвитком психології виник психологічний напрям у мовознавстві – це сукупність течій, шкіл, концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльність людини чи народу.

У цьому напрямку 2 концепції:

- індивідуального психологізму;(1)

- колективного психологізму(2).

Обидві спираються на ідеї Гумбольта, який з одного боку пропонував індивідуально-психологічний підхід до тлумачення мовних явищ, ратував за врахування фактора людської особистості, а з іншого боку. Говорячи про загальний людський розум, мислення духа, стверджують, що об’єднувальна функція свідомості виробляється колективно у процесі спільної життєдіяльності, в якій мова відіграє визначну роль.

1)- досліджується психологія мовлення, тобто психологічні процеси пов’язані з мовленнєвими актами;

2)- психологію мови, психологічні закономірності, що виявляються в системі мови, в її історичному розвитку.

Були намагання синтезувати ці концепції й розглянути мову, як специфічний вияв психології народу, як особливий механізм уявлень у душі окремої людини.

Психологізм характерний для порівняльно-історичного мовознавства всієї ІІ половини ХІХ ст.. Усі психологічні течії в мовознавстві об’єдналися розглядом мови як феноменом психологічного стану діяльності людини або народу, різко негативно ставлячись до логічної школи в мовознавстві й акцентував на провідній ролі психології в полон. мовн. процесу.

В працях психологісти наголошують на невідповідності логічних і лінгвальних категорій, що є свідченням розриву з традиціями логічної раціональної граматики.

Лінгвістичний аналіз нерідко підміняється психологічним, позбавляючи лінгвістичний власного предмета.

Психологізм став методологічною базою мовознавства.

Психологізм характерний для праць вчених : Бенеке, Лотце, Штейнталь, Лацарус, Потебня, Вундт, Вюллер. Своєрідно розвивався психологізм і представниками мало граматичного напряму. Основоположником психологізму в науці про мову вважається Гейман Штейнталь – професор Берлінського університету, послідовник Гумбольта і Гербарта (1823-1899). У гербарна Ш. запозичив т.з. асоціативну психологію, згідно з якою вся діяльність людської свідомості зводиться до саморуху, уявлень, що керується законом асиміляції (поєднання закріплених поточних або близьких уявлень), апперцепції (залежність нового сприйняття від маси попередніх уявлень у свідомості індивіда) й асоціації (встановлення зв’язків між уявленнями за подібністю, контрастом, суміжністю).

Виходячи із законів руху уявлення Ш. намагається пояснити утворення і розвиток мови й мислення в індивіда. Ті самі закони спричиняють походження і розвиток мови в суспільстві.

Свою концепцію Ш. виклав у «Граматика, логіка, психологія, їх принципи і взаємозумовленість»(1855), «Вступ до психології і мовознавства»(1871), «Походження мови», «Класифікація мов як розвитку мовних ідей»(1850), «Характеристика найважливіших типів будови мов», «Філософія мови».

Психологічну концепцію не можна звести до ідей:

1.Мовознавство належить до психологічних наук, оскільки мовлення – це психологічна діяльність;

2.Предмет мовознавства – мова як об’єкт психологічного спостереження. «Мова – це вираження усвідомлених внутрішніх психологічних і духовних рухів, станів і відношень за допомогою артикулювання звуків.»

3.«Народний дух знаходить відображення в моралі, звичках, вчинках, традиціях, фольклорі, але найбільше – у мові, тому мовознавство є найкращим вступом до психології народу.»

4.Проблеми сутності й походження мови є ідентичними – мова постійно й однаково породжується душею людини.

5.Слід розрізняти предметне (логічне) й мовне мислення. Предметне мислення – це уявлення про предмет і явища об’єктивного світу. Мовне мислення – уявлення вичленені зі сфери предметного мислення. Отримання уявлень – це внутрішня форма. Мовне мислення пов’язане з мовною свідомістю.

6.Мова як психологічне явище не виключає її залежність від суспільства . В індивіда виникають психічні утворення, комплекси уявлень, які без впливу людей не виникли, або виникли б пізно.

Філософія мови Штейнталя є реакцією на логічну граматику 19ст. і натуралізм Шлейхера. Логічна концепція мови представлена працями нім.К.Беккера (1775-1849) «Організм мови»(1841), найповніше викладена авт. теорія логічної граматики. Штейнталь, проаналізувавши працю, говорив, що слово і поняття, речення і судження, граматичні і логічні категорії не є тотожними: «Категорії мови і логіки несумісні, і так само мало можуть співвідноситися між собою фк поняття «кола» і «червоного» .»

Несприйняття логічної концепції мови спричинило заміну деяких мовознавчих термінів новими : «психологічний суб’єкт» , «психологічний предикат».

У 1860р. Штейнталь з Лацарусом заснував «Журнал психології народів і мовознавства», в якому популяризували свої погляди на мову, доводили, що мова – предмет психологічних спостережень.

Мовні явища дослідники прагнули осягнути закони духовного життя в націях, у політичних, соціальних і релігіозних спільнотах і встановити зв’язки типів мови з типами мислення і духовної культури народів => закладали основи етнопсихології.

Вагомий внесок в етнопсихологію 20ст. зробив В.Вундж (1832-1920). 10-томна праця «психологія народів. Дослідження законів розвитку мови, міфів, звичаїв»(1900-1920).

Це 1-й спеціаліст психології, який вивчав мову, її сутність, механізм функціонування мови. Психологію він вважав основною філософською наукою. Емпірична база будь-якого наукового пізнання – це психічний процес, який є предметом психології. В. створив систему народної соціальної психології, її об’єктом є мова, міфи, звичаї, що відповідають 3-м видам психологічних процесів – уявленням, почуттям і волі. Мова – першооснова поезії і науки ; міфи – релігії; звичаї – моралі.

Індивідуальну психологію Герберта він замінив волюнтаристською. Замість спільності уявлень – поняття спільності імпульс, вольова дія.

З психологічних позицій В. пояснює походження мовного розвитку структурних типів мов і такі мовні явища як типи речень, порядок слів у реченні. Підтверджував, що психологічною основою утворення речення є не поєднання уявлень в одне ціле, а їх розщеплення.