15. Знакова природа мови. Двобічність знака: план змісту та план вираження. Види знаків.

Однією з знакових систем є мова. Про знакову характеристику мови говорять вчені Давньої Індії та Греції. Аристотель (що мовні вирази – духовні враження, а письмо – знак перших). Поняття знаковості знаходилось в граматиці Пор Рояля, а згодом у працях лінгвістів компаративістів Гумбольдта, де Куртене, Фортунатова. По іншому почали розглядати цю проблему після праці де Сосюра «Курс загальної лінгвістики». Він ставить мову як систему знаків в ряд з будь якою іншою системою знаків, що відіграє роль в суспільстві. Вивчення мови мислиться в складі семіології – єдиної науки про знаки. Мова – система знаків,що виражає ідеї, її можна порівняти з письмом, символічними образами, воєнними сигналами, тощо. Можна таким чином мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства. Ми б назвали її семіологія. Така наука виникла і отримала назву семіотика. Семіотика вивчає структуру та формування різних знакових систем. Зародження семіотики пов’язана з працями Ч. Моріса «Основи теоретичних знаків», «Знаки, мова і поведінка», хоча її започаткував американець Ч. Пірс. Ф. де Сосюра вважається основоположником лінгвосеміотики. Основні поняття семіотики - Знак – це матеріально чуттєво сприйнятий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника іншого предмета і використовується для одержання,зберігання, перетворення та передачі інформації. Двобічність знаку: план вираження і план змісту. Мовні знаки представляють собою двосторонню сутність. З одного боку є матеріальним ( план вираження), з іншого є носієм нематеріального (план змісту).З точки зору Ф. де Сосюра в знаку розрізняють 2 сторони:

Позначуване: зміст, те що позначується, образ предмета в традиційному вжитку – це значення)

Позначувальна (виражає те,що позначає, експонент). Планом змісту «Дерева» є його поняття: багаторічна рослина, план вираження – звукографічна оболонка.

Класифікація знаківПірс вважає, що знак або копіює предмет (іконічний знак), або на нього вказує (індик сальний), або його символізує перебуває в умовному зв’язку (знак-символ).

1. Іконічні знаки – дія яких заснована на фактичній подібності до означуваного об’єкта, План вираження схожий на план змісту. Знак копіює об’єкт, це портрет, фото, карта, відбитки.

2. Індексальні знаки – 9індекси, знаки-прикмети), дія яких заснована на реальній суміжності знака та означуваного об’єкта. План змісту частково або побічно пов'язаний з планом вираження. Це дорожні знаки, дим, тремтіння.

3. Знаки-символи (Умовні, конвенціональні знаки) їх дія заснована на умовному зв’язку між знаком та означуваним об’єктом. План вираження не має нічого спільного з планом змісту. Це більшість слів, жести. Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміша із них за типом відношення матеріальної форми знака і позначення об’єктом, за якою всі знаки поділяються на:

1. Знаки-індекси (знаки-прикмети, симптоми) – знаки, пов’язані з позначенням предмету як дії зі своїми причинами (дим, як знак вогню, черні хмар – знак дощу). Однак симптоми, наприклад температура, як знаки немає достатніх підстав, бо не відповідає наведеному вище визначенню знака. Причинні відносини не є заміною одного предмета іншим, а лише вказівкою.

2. Знаки-копії (ікони) – відтворення, репродукції, подібні до означення предметів. Належать сліди, фото, а до мовних належать звуконаслідувальні слова – шепотіти, каркати…

3. Знаки-сигнали потребують дій, реакцій. Наприклад, сирена – знак тривоги, свисток, дзвінок. Вони завжди прив’язані до ситуації. Деякі вже не класифікують їх як знаки.

4. Знаки-символи – що використовуються для передачі абстрактного змісту, характеризуються відсутністю природного зв’язку з позначуваними об’єктами. Прапор України, Голуб – мир, маска – театр. Сюди належать хімічна, географічна та математична символіка. Специфічно-національні символи: кольори, квіти, дерева, тварини. Наприклад: Укр. – калина, верба, чорнобривці, гарбуз.

13. Конототивне і денотативне значення, їх призначення в суспільстві.

Якщо значення співвідноситься з даним референтом і вказує на поняття, воно є денотативним. Денотативне значення може змінюватися в історичних періодах, у діахронії. А в синхронічному плані, воно спокійне і стійке, досить спільне для носіїв мови.

Денотативне значення пов’язане з денотатом (об’єктом).

Конототивне значення – це відносна комунікативна цінність мовної одиниці, яка часто є поза концептуальним змістом. До конототивного значення слова “woman” англійський мовознавець Ліч відносить не лише фізичні, психологічні і суспільні характеристики. Їй можуть бути властиві риси, які біль типові чи незмінні. Конототивне значення охоплює удавані властивості. Жінці приписуються ознаки: слабка, плаксива, боязка, емоційна поряд з такими ознаками, як лагідна, чуйна, м’яка.

Конотації змінюються час від часу і оточення, від особи до особи в тій же мовній спілці. Як додатковий зміст мовної одиниці, конотація існує у вигляді паралельних семантичний відтінків, накладається на основне значення, відбиває експресивні, емоційні обертони, і може надавати описового відтінку всьому вислову. У ній теж наявні елементи прагматики, які відображають пов’ язані зі словом культурні уявлення, традиції та пануючу у певному суспільстві практику використання предмету, інші позамовні фактори. Вони значно розрізняються у близьких за значенням слів різних мов. «Ишак» (рос.) асоціюється з уявленням про готовність покірно працювати, а слово «осел» - його точний синонім в основному значенні – асоціюється з уявленнями про впертість і тупість.

18. Властивості мовного знаку.

1. Матеріальність, тобто чуттєва сприйманість.

2. Позначення чогось, що перебуває поза ним. Обєкт позначається знаком над денотатом або референтом.

3. Проблема довільного або недовільного характеру, зв’язку між планом змісту і вираженням.

4. Інформативніст – здатність нести якусь і-цію.

5. Системність – знак отримує своє значення лише за умову входу в якусь систему.

6. Лінійність – знаки продукують сприймання послідовно у синтагматичному ланцюгу.

7. Відносна стійкість. Хоч мовний знак змінюється, з часом на певному етапі стійкі зміни відбуваються повільно.

Ф. де С.: мовні знаки характеризуються:

• довільністю у мові;

• лінійністю;

• змінністю.

Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Знаки-сигнали/ символи – штучні умовні знаки. Мовні знаки переважають такі, що характеризуються довільністю, що характеризують відсутність зв’язку між змістом і вираженням. Якщо прийняти до уваги той факт, що діяльність людини є цілеспрямованою, тому навряд чи можна говорити про хаотичність процесів номінації. Людина прагне позначити предмет через певну асоціацію, знайти зв'язок між знаками та об’єктом.

Асоціативні зв’язки можуть бути різноманітними: звуконаслідування, схожість, суміжність, емоційні вигуки, звукові символи.

Під час номінації зв'язок між формою і значенням є важливим. Всі знаки є штучні і природні (вказ. на ознаки природи, речей та їх функції). Всі знаки створюються у виділення з ознаків ікон або індексів, вирізняється зв'язок між плановим змістом і вираженням. З часом зв’язки між змістом і формою затьмарюються, стираються, зникають, стають довільними.

В процесі еволюції, знакові ікони, індекси перетворилися на знаки-символи. Якщо немовним знакам властива абсолютна довільність, то в мові є абсолютна довільність і вмотивованість. Про довільність свідчить той факт, що 1 поняття передають різними словами (стіл/ table), однак експонент позначає різні поняття: рос. луна і укр. луна (ехо).

До вмотивованих мовних знаків належить звукопам’ять (хіхікати).

Ф. де С. розглядав такі факти як другорядні, і суперечливі до їх походження, і як такі, що не заперечують основ про умовну довільність мовного знаку.

Крім зовн. є ще внутр. мотивація – морфемна мотивація складних слів (70, перекотиполе, spoonfull).