1. Онтологічні ознаки мови: субстанціональні (знаковість, членороздільність, системність) і функціональні (регулятивне призначення у процесі комунікації)

Субстанціональні ознаки мови

У рамках знакової теорії слід звернути увагу на те, що термін «знакова система» означає систему, що має певну природу (субстанцію), а не систему, що складається зі знаків.

Система знаків і знакова система не є тотожними поняттями.

Мова – це не система знаків, тобто нагромадження, сукупність знаків, а знакова система – єдиний функціональний організм, що взаємодіє з середовищем, суспільством.

На перший погляд формальна різниця у визначеннях приховує 2 принципово різних способи сприйняття об’єкту:

1. предметоцентризм;

2. системоцентризм.

Знакові системи створюються і використовуються людьми, як знаряддя, засіб збереження і вираження комунікативно призначеного, колективного знання.

Оскільки мову не було винайдено як готовий і до чогось прилаштований продукт, її поява має бути обумовлена певними людськими потребами, певною соціальною функцією.

Бачити об’єкт як систему означає сприймати його як ціле, що взаємодіє з середовищем. При чому, властивості цілого свідомо не зводяться до суми властивостей його елементів, а поведінка –до функціонування будь-якого з них.

Мова функціонує не тому, що вона є системою, а навпаки –є системою, щоб виконувати свою функцію і відповідати певному призначенню.

Мова належить до явищ, які визначаються за своєю функцією.

Знаковість –субстанціональна ознака мови. Носієм інформації та основним елементом системи мови є вербальний знак. Знак – матеріальний: має матеріальний, субстанціональний прояв –фізичні, звукові коливання), чуттєво сприймається предмет ( сприймається за допомогою основних рецепторів (зір, слух, нюх, смак, дотик), який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, передачі інформації.

Функціональні ознаки мови

Призначення мови –регуляція поведінки членів мовного колективу. У світі людини системотворчим фактором, як правило, виступає функція. Це означає, що такі системи є функціональними.

У межах системного підходу слід також розрізняти елемент і основну складову частину системи (у лінгвістиці –одиниця). Елемент і частина системи –різні сутності. Послідовне розмежування є необхідним, тому що лише частина системи здатна помітно впливати на складне ціле, яке є результатом взаємодії підсистем, а не елементів.

Таким чином, системний підхід – розгляд мови як цілого, що взаємодіє із середовищем, в ролі якого виступає соціум.

Комунікація –форма здійснення регуляції. Вплив на свідомість є неможливим без передачі регулятивно призначеної і організованої інформації.

Мова має знакову природу, щоб зберігати і передавати інформацію, яку вона зберігає і передає, щоб відповідати своїй функції (регулятивності). Однак, головне завдання полягає не в констатації того, що мова виконує функцію регулятивності, а у тому, щоб показати, як релятивність мови зумовлює її будову і функціонування.

3.Поняття функціональності та функції.

Поняття функціональності почали тлумачити як комунікативність, виходячи з того, що мова є засобом спілкування з провідною комунікативною функцією. Комунікативність – функціональна якість мови. Питання в тому чи можливо розглядати комунікативність як як функцію мови, тобто чи є комунікативність тією основною тією головною функціональною якістю, що каузує існування мови.

 Уявлення про акт комунікації як такий, в якому протікає простий обмін інформацією, не відповідає реальності, оскільки акт спілкування – це арена для впливу на свідомість співбесідника.

Мова є ефективним засобом проникнення у когнітивну систему реципієнта і виступає в якості соціальної сили нав’язування поглядів. Кравченко зазначає, що значна частина теоретичного багажу, накопиченого мовознавством, становить звіт прописних істин, не погодитися з якими це те саме, що вчинити святотатство. Автор нагадує застереження Жинкіна про те, що самим небезпечним є випадок, коли традиційно сформована інтерпретація несвідомо діє таким чином, що людина обходить факти або навіть не звертає на них увагу.

Функція мови – це роль, призначення мови у людському суспільстві. Функції мови є проявом її сутності, призначення і дії у суспільстві. Тобто вони є якостями без яких мова не може існувати. Якості – це те, завдяки чому предмет протягом певного часу залишається тотожним самому собі, і те, що його відрізняє від інших. При докорінній зміні якості предмет стає іншим предметом.

Розрізняють природні, системні та функціональні якості. Природні –

Це матеріально структурні особливості реалій, які визначаються з точки зору свого матеріального складу. Системні – мають складну інтегральну природу. Вони  знаходяться поза межами безпосереднього спостереження, тому виявити їх можна саме за допомогою аналізу, який охоплює систему в цілому. Природу функціональних якостей зумовлює призначення реалій. Ліщак підкреслює, що функція визначає структуру, а не навпаки, і визначає, що людське визначення конкретно фізичних предметів відбувається не за їх матеріальною сутністю, а за їх функціональним призначенням.

Буттєві властивості предметів (молекулярна і атомарна структура) ігноруються свідомістю на користь прагматично-функціональних потреб. Дзеркало для нас – це не скло, а предмет, де можна бачити себе. Спосіб нашого бачення предметів, які не є результатом людської діяльності також підпорядковуються принципу функціонального залучення до нашої предметної прагматичної діяльності, інакше кажучи, висловити свою думку нейтрально – є неможливим. Людина займає позицію і здійснює вплив, який визначається його результатами і наслідками. На думку Гака поняття функції пов’язане з поняттям цільового призначення, незалежно ким – людиною природою створене це призначення.

 Функція вживання та ефект. Об’єкт виникає або створюється з певною метою, але іноді його призначення може змінюватися. У такому випадку говорять про вторинну переносну функцію об’єкта. Вживання відрізняється від функції тим, що воно не передбачається системою, але водночас наближається до функції за цілеспрямованістю своєї дії. Вживання має нерегулярний характер. Ефект характеризується цілеспрямованістю. Для функції характерна інтенціональність і регулярність її прояву і вживання, але воно є непередбачуваним системою. Ефект не залежить від наміру і має оказіональний характер. Відмінність функції від вживання і ефекту в основі розрізнення семантики – прагматики мовного висловлювання.

 Розрізняють функції первинні і вторинні, вживання і ефекти. Однак слід зазначити, що за умов високої частотності мовного явища, вживання може перейти до однієї з функцій мовного факту. Навмисне створення ефекту може теж спричинити перeтворення ефекту на вживання або функцію.

Певне поняття можна виразити декількома номінативними засобами, але кожен з них буде мати своє власне призначення, функцію. В залежності від інтенції і референтної ситуації мовець обирає (свідомо чи ні) той чи інший номінативний засіб. Якщо ситуація вимагає від мовця необхідного інтенсивного впливу на свідомість адресата, він вживає експресивні одиниці.

Велика кількість різноманітних маніфестацій одного поняття обумовлена різними інтенціями його втілення у мовленні.

 Отже, головним є відповідність реалій своїй функції і матеріальний склад є важливим, хоч і другорядним, оскільки кілька реалій можуть виконувати лише одну функцію незалежно від їх матеріального складу.