- •Поняття «культура». Історичний розвиток уявлень про культуру.
- •2. Структура і функції культури
- •3.Типологiя та динамiка культури
- •4.Культурологiчнi погляди м. Хвильового.
- •5.Культурологiчна спадщина п. Кулiша.
- •6.Культурологiчна спадщина м. Костомарова.
- •7.Культурологiчна концепцiя м. Драгоманова.
- •8.Виклад теорії культури в працях м. Грушевського.
- •9.I. Огiєнко: теоретик та iсторик української культури.
- •10.I, Крип'якевич: теоретик та iсторик української культури.
- •11.Фiлософiя культури Дмитра Чижевського.
- •12.Iвaн Франко – вироблення цiлiсної концепції української культури.
- •13.Культурологiчнi дослiдження д. Антоновича.
- •14.Концепцiя культури д.Донцова
- •15. Періодизація історії укр.Культури. Етнічна специфіка укр.Культури.
- •16. Кочові народи як чинник формування укр.Культури (кіммерійські, скіфські та сарматські племена)
- •17. Трипільська культура та її роль і значення у світовій культурі
- •18. Зарубинецька та черняхівська слов’янські археологічні культури
- •19. Язичництво як світоглядна система давніх слов’ян
- •20. Феномен двовір’я. Вплив християнства на культуру кр
- •21.Розвиток освіти і науки Київської Русі
- •25. Братства: створення та напрямки діяльності
- •26. Українські освітні осередки кінця 15 – першої половини 17 ст
- •27. Острозька академiя як освiтянський центр в укpaїнi.
- •28. Розвиток друкарства
- •29. Українське козацтво як носій особливих форм культури
- •30. Основні риси українського Просвітництва
- •31. Особливостi архiтектури та мистецтва козацько-гетьманськоi держави
- •32. Розвиток освіти і наукових знань у Києво-Могилянській академії
- •33. Вертеп і вертепна драма в українській культурі
- •34. Становлення та розвиток українського театрального мистецтва.
- •35.Нацiонально-культурне пiднесення XIX ст. Формування української національної свідомості
- •36. Розвиток освіти і науки у хіх ст.
- •37.Нацiональнi елементи у фольклорi, тeaтpi та музиці XIX ст.
- •38. Меценатство: витоки та напрямки дiяльностi
- •39. Тенденцiї культурного розвитку доби Центральної Ради та Гетьманатy.
- •40.Культурне відродження 20 років хх ст..
- •41.Репресивнi акції сталiнiзму та їx вплив на українську національну культуру.
- •42.Ocнoвнi риси соцiалiстичної культури. Їx втiлення в українськiй культурi з0-40-х рр
- •43. Соціально-культурні зміни в Україні в другій половині 50-60 років
- •44. Культурний розвиток 70-х - 80-х рр.
- •45. Перебудова та культурнiтрансформацiї в незалежнiй Україні
- •46. Субкультура та контркультура у соціокультурній системі
- •47. Масова та елітарна культура.
- •48. Cyчаснi молодiжнi субкультури в Українi.
11.Фiлософiя культури Дмитра Чижевського.
Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл.Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі. Важливо, що в своїх працях він, крім "фахових" філософів, репрезентує також і "не філософів". Це викликало навіть різку критику. Проте, на думку І.Мірчука, нашій духовній енергії у формі філософського мислення властиві, сказати б, не "вертикальні", а переважно "горизонтальні" тенденції розвитку. Духовна творчість українського народу репрезентує і своєрідний світогляд, і оригінальну метафізику, в який визначається становище людини в світі та її ставлення до Бога, філософію моралі й добре розвинене естетичне почуття, які здобули втілення в творах мистецтва тощо. Наслідком зауваженої "горизонтальності" українського філософського мислення є деяка слабкість суто філософської літератури, але натомість глибинна філософічність притаманна культурі в цілому. Отож одна із заслуг Чижевського як "історика духу" (так він називав себе) — культурологічний підхід до історико-філософського процесу в Україні.Розглядаючи питання про критерії, що визначають предмет і зміст української філософії, Чижевський звертається до характеристики національного типу, яку, на його думку, можна скласти, досліджуючи, зокрема, доробок видатних діячів української культури.
12.Iвaн Франко – вироблення цiлiсної концепції української культури.
Іван Франко є письменником усіх пір року і пір життя людського, усіх етапів історичної долі народу – минувшини, сьогодення й майбуття. Івана Франка ми називаємо Каменярем за його завзятість у боротьбі із перешкодами на шляху прогресу, універсальним генієм – за всеосяжність охоплення життя, розмаїття поставлених проблем; нашим національним пророком, бо він звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Титаном праці теж величаємо Франка. За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його поезій: "Балади і розкази", "З вершин і низин" (виходила двічі), "Зів’яле листя", "Мій Ізмарагд", "Із днів журби", "SemperTiro", "Давне і нове", "Вірші на громадські теми". "Із літ моєї молодості". Це ціла поетична скарбниця, блискучі і дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика – оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважатиз наменитий пролог до поеми "Мойсей". Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: "Лиш боротись – значить жить". Та у наймужніших бувають "хвилини розпачу" і "дні журби". У такі часи народилася найкращаз бірка Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лірики, – "Зів’яле листя" (1896).