4.Культурологiчнi погляди м. Хвильового.

В чому полягала суть культурологічної концепції М. Хвильового? Насамперед, він висунув ідею «азіатського ренесансу». Роз’яснюючи її, він писав, що йдеться про нечуваний розквіт мистецтва, духовне відродження народів таких країн, як Китай, Індія. До ідеї «азіатського ренесансу» М. Хвильовий прийшов, за його зізнанням, на основі інтересу до теорії циклічності розвитку людської цивілізації та її культури. Суперечливі думки, висловлені М. Хвильовим у памфлетах, викликали бурхливу реакцію. Одні порівнювали його виступи із свіжим повітрям у відчинені вікна, інші категорично осуджували автора за низькопоклонство перед Заходом.У процесі обговорення проблем духовного життя республіки М. Хвильовий пише новий цикл памфлетів, що вийшли під загальною назвою «Думки проти течії». Наполягаючи на актуальності постановки дилеми «Європа чи просвіта?», він писав: «Найлютішим ворогом пролетарського мистецтва є ідеологія із столипінських отрубів (віддалених від села хуторів). Робота її невидимих агентів зробила вже своє діло. Отже, боротьба з вульгарним марксизмом стоїть на черзі дня як актуальніше питання». Звідси ще одне гасло М. Хвильового-орієнтація на «психологічну Європу» з її «класичним типом громадської людини», що викликало люту ненависть російських шовіністів. Посипалися серйозні політичні звинувачення на його адресу, які пізніше були використані Сталіним та Кагановичем у розправах над непокірною Україною, її інтелігенцією. Творчість М. Хвильового – типовий зразок того, як людина, котра щиро повірила в комунізм, на практиці зустрілась із жорстокою реальністю партійно-бюрократичної диктатури і стала однією з перших її жертв. Морально зацькований Сталінськими посіпаками, М. Хвильовий покінчив з життям.

5.Культурологiчна спадщина п. Кулiша.

Творча спадщина Пантелеймона Куліша займає надзвичайно важливе місце в історико-естетичному процесі, у розвитку української духовної культури.Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр "Чорна рада", пiднiсши ним українську лiтературу до світового рiвня. Саме вiн започаткував український iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi перекладу свiтовоï лiтератури українською мовою, та ще й в той час, коли виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю, створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi ("Кулiшiвка"), створив "Граматику" для українських шкiл.У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi: батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави, ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло. Усе своє життя Куліш служив українській національній ідеї, у ній — його єдина мета, у ній він був послідовний.Важливим є те, що письменник широко відтворив життя різних сфер тогочасного суспільства та типових представників усіх соціальних верств.

6.Культурологiчна спадщина м. Костомарова.

Науковий доробок Костомарова величезний і різноманітний. Перший його твір «Сава Чалый, драматические сцены на южно русаком языке» було опубліковано в 1838 у Харкові. Основні історичні дослідження присвячені вивченню історії українських земель. Він - засновник народницького напрямку в українській історіографії. У своїх працях він відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історичного процесу, який,на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Велику цінність мають і етнографічні праці Костомарова. К. є автором великої кількості публіцистичних статей, опублікованих у 1860-80 на сторінках часописів «Основа», «Отечественные записки», «Современник», «ВестникЕвропы» та ін. видань. Костомаров - представник української школи письменників-романтиків. Його літературні твори відображають подїї часів Київської держави, Хмельниччини та Гетьманщини. «Мислитель створив власну історіософську концепцію, в якій осмислює проблему "Україна і світ". Спираючись на традиції романтизму, а також ідеї християнської філософії, він виокремлює поняття народ як головну проблему свого пошуку, а поняття Україна робить символом визволення, свободи нації».Найважливішим досягненням М. Костомарова як історика стало відтворення безперервності українського історичного процесу. Його самостійність щодо загальноросійської та польської історії обґрунтовано в низці монографій ученого, які отримали логічне завершення у працях М. Грушевського,зокрема у знаменитому есе «Звичайна схема «русской» історії і справа раціонального укладу історії східного слов'янства».