45. Перебудова та культурнiтрансформацiї в незалежнiй Україні

Першими, хто подав голос на захист збереження української культури, навколишнього середовища, відродження правдивої історії України, були письменники.Великої шкоди було завдано національній школі у процесі русифікації освіти. В Україні помітно зменшувалась кількість шкіл з українською мовою навчання. Поряд з класичною середньою школою з'явилася значна кількість ліцеїв, гімназій, коледжів. Скасовано вечірню і значно скорочено заочну форми навчання.Поступово відбувається перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створено навчальні заклади, що базуються на інших формах власності. Вищі навчальні заклади стають автономними у своїй діяльності. Державні вузи практикують платну форму навчання. Вагомий внесок у відтворення історичної пам'яті та повернення забутих імен діячів культури і мистецтва зробили Спілка письменників України та її друковані органи: газета "Літературна Україна", часопис "Вітчизна", "Жовтень" (з 1990 р. — "Дзвін"), "Київ", "Прапор" (з 1991 р. — "Березіль"), "Дніпро", "Всесвіт", академічні журнали "Радянське літературознавство" (з 1990 р. — "Слово і час"), "Український історичний журнал", "Народна творчість і етнографія", тижневик "Україна" та щоквартальник "Пам'ятки України".Завдяки цим виданням почали повертатися в українську літературу раніше заборонені імена письменників та їх твори, твори мистецтва, творчість митців діаспори, історичні дослідження. У цей час побачили світ твори українських письменників: поезія Ліни Костенко, поема "Чорнобильська мадонна" І. Драча, документальна повість "Чорнобиль" Ю. ЬЦербака, публіцистика І. Дзюби, низка творів В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, В. Дрозда, Р. Федо-ріва, Р. Іваничука, М. Руденка та ін. Багато складних проблем постало перед українським театральним мистецтвом. Незалежна Україна дістала у спадок значну частину зросійщених театрів. Більшість музично-драматичних театрів Сходу і Півдня України були двомовними.Відбуваються зміни в українському кіно. Розпочато підготовку режисерів і сценаристів. Створюються україномовні фільми.

46. Субкультура та контркультура у соціокультурній системі

Субкультура — сукупність ідей, цінностей, норм поведінки, зразків, смаків, які поділяють члени певної спільноти. У сучасній культурології як вагомий чинник змін у культурі і суспільстві розглядають саме субкультуру, що має ознаки інноваційного потенціалу. Звичайно, йдеться не про формальні об'єднання і взагалі не про "будь-які". Деякі субкультури е принципово протилежними позитивним соціальним цілям суспільства і не можуть ними визнаватися (наприклад, криміногенні або політично загрозливі, наприклад, нацистські рухи). Субкультури, які пропонують нові соціокультурні цінності та установки, що суперечать фундаментальним і принципам традиційної культури, сприймаються як контркультури.

Досліджуючи субкультури, вчені переконалися, що саме цей феномен дає змогу наблизитися до осягнення культури як важливого рушія, який зумовлює соціальний поступ. Логіка цього процесу полягає у такому: талант як генератор інноваційних ідей здобуває визнання І за допомогою своїх прихильників і завдяки їм пробивається до культурного центру, руйнуючи звичні основи. Саме тому нині проблема субкультур — найвагоміший аргумент у переосмисленні цілісної концепції культури.

У період переходу західного суспільства до постіндустріальної фази розвитку актуалізується проблема створення відповідної соціокультурної парадигми, адекватної щодо нової реальності. Кожне суспільство прагне виробити набір соціокультурних значень, на основі яких люді можуть формувати свої стосунки з навколишнім світом. Ці значення можуть втілюватися в релігії, культурі та праці. Зокрема, у сфері праці протягом XX століття відбувалася зміна таких значень у напрямі від "протестантської етики" до "соціальної етики" і від останньої до етики "вільних манер"? Тобто маємо явно виражену тенденцію до розмивання настанов так званої трудової етики. В 70-х роках виникають "нові правила" (Д. Янкелович) або нова система "постмодерністських" цінностей, згідно з якими люди починають будувати свою поведінку в сфері праці та дозвілля.

У цей час виникає молодіжний рух контркультури, який уособлював як нову систему цінностей, певну світоглядну орієнтацію, так і певний спосіб життя. Контркультура несла в собі велике розмаїття смислових значень, тому маємо різні її оцінки, які іноді суперечать одна одній: криза соціалізації, втеча від реальності, антикультура, культура майбутнього, новий спосіб адаптації до мінливого світу, прорив до нової свідомості й нового світовідчуття. Контркультура включала в себе як девіантну поведінку, так і утопічний вимір світовідношення, як антикультуру, так і альтернативну культуру, як активну, перетворюючу функцію, та і "ескейпітську". У загальному плані контркультура акцентувала увагу на неповазі до всіляких авторитарних суджень і правил, наголошувала на цінності особистісного буття, спонтанності (на противагу регламентації), толерантності відносно інших людей, прагненні до експерименту.