Ознаки об’єктів

Природний об’єкт – об’єкт матеріального світу, завершений екологічний комплекс, що взаємодіє з навколишнім природним і соціальним середовищем на основі економічних, соціально-культурних та екологічних функцій, які він виконує.

Для індивідуалізації природних об’єктів вони наділені рядом ознак:

1. Природність походження такого об’єкта;

2. Екологічний зв’язок із природою і залежність від навколишнього природного середовища, що дозволяє їм існувати в екосистемах;

3. Життєзабезпечувальна функція, яка визначає їх соціально-екологічну цінність для людини та суспільства.

Природні ресурси – складова поняття «природний об’єкт», тобто кожний природний ресурс не перестає бути природним об’єктом (земельні, водні, лісові ресурси). Головне призначення природних ресурсів – бути матеріальним джерелом для розвитку виробництва. Це економічна категорія.

Аналіз структури і змісту екологічних правовідносин дає можливість виокремити види природних ресурсів:

• Земельні ресурси;

• Водні ресурси;

• Лісові ресурси;

• Атмосферне повітря;

• Рослинного світу тощо.

Сукупність природних ресурсів визначається як багатства держави.

Ст. 39 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» виділяє наступні види природних ресурсів:

• Загального значення;

• Місцевого значення.

Ще є така класифікація:

• Відновлювані – лісові, фауністичні;

• Відносно відновлювані – земельні;

• Взагалі не відновлювані – мінеральні (газ, нафта).

Природні комплекси – ділянки природного середовища (земельного, водного, лісового тощо), які включають сукупність природних об’єктів і природних систем, які спеціально відокремлюються державою з метою охорони від шкідливого рекреаційного та антропогенного господарського впливу.

У свою чергу, природні комплекси за режимом їх охорони розподіляються на 3 групи:

1. Природні комплекси, що повністю вилучаються з господарського чи рекреаційного використання (заповідники);

2. Природні комплекси, що виключені лише з господарського використання (національні природні парки);

3. Природні комплекси з обмеженим режимом використання в господарських цілях (виключна морська економічна зона Азовського, Чорного морів, континентальний шельф цих морів).

До об’єктів пропонується долучати ще й інші об’єкти, крім зазначених у ст. 5 ЗУ:

• Генетичні ресурси;

• Біологічні ресурси;

• Озоновий шар та інші об’єкти.

Джерела екологічного права

План:

1. Поняття джерел екологічного права та їх види;

2. Конституція України, ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та інші закони як інтегровані джерела екологічного права;

3. Природоресурсові закони та кодекси як джерела екологічного права;

4. Природоохоронні закони як комплексні джерела екологічного права;

5. Підзаконні нормативні акти;

6. Міжнародно-правові акти в системі джерел екологічного права;

7. Місце роз’яснень вищих судових інстанцій щодо застосування норм екологічного законодавства в системі джерел екологічного права.

Поняття джерел екологічного права та їх види

Джерела екологічного права – це об’єктивні форми вираження загальнообов’язкових правил поведінки у галузі раціонального природокористування; охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, які прийняті уповноваженими державними органами, а також ратифіковані Україною міжнародно-правові договори, що регулюють екологічні відносини.

Джерела екологічного права мають відповідати ознакам, що притаманні джерелам будь-якої галузі права:

• Публічний характер;

• Мають прийматися спеціально уповноваженими органами за спеціальною процедурою;

• Мають мати письмовий документальний характер і певну зовнішню форму;

• Розраховані на багаторазове застосування та поширюються на невизначене коло осіб (мають нормативний характер).