Правове регулювання екологічного страхування

Правову основу складають:

• Стратегія (Розділ 3,4);

• ЗУ «Про НПС» - ч. 1 ст. 49;

• ЗУ «Про страхування»;

• ЗУ «Про перевезення небезпечних вантажів»;

• ЗУ «Про об’єкти підвищеної небезпеки»;

• ЗУ «Про нафту і газу»;

• ЗУ «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення»;

• Постанова КМУ від 16 листопада 2002 р. №1788;

• Постанова від 1 червня 2002 р. №733;

Екологічне страхування як самостійний елемент економіко-правового механізму природокористування та охорони НПС розглядається як економічна гарантія фінансового забезпечення охорони довкілля.

Можливість здійснення екологічного страхування ч. 1 ст. 49.

Розділом 3 Стратегії завданням виділяється розвиток до 2015 р. нормативно-правової бази з екологічного страхування, що ґрунтуватиметься на визначенні питань щодо шкоди, що може бути заподіяна здоров’ю населення.

Екологічне страхування за Стратегією віднесено до основних інструментів реалізації національної екологічної політики (Розділ 4).

Згідно підрозділу 4.6. передбачено, що екологічне страхування є одним із видів страхування цивільної відповідальності власників або користувачів об’єктів підвищеної екологічної небезпеки у зв’язку із ймовірним забрудненням ними навколишнього природного середовища та спричиненням шкоди життєво важливим інтересам третіх осіб, яке передбачає часткову компенсацію шкоди, завданої потерпілим. Необхідно розробити та запровадити методику проведення оцінки ризиків і загроз, зумовлених експлуатацією екологічно небезпечних об’єктів, обчислення страхових тарифів відповідно до визначеного рівня ризику.

Надзвичайно важливим є створення ринку послуг екологічного страхування та заснування страхових компаній, здатних забезпечити надійний механізм страхування.

У спеціальній екологічній літературі страхування розглядається як система суспільних відносин, пов’язаних з реалізацією інтересів громадян, юридичних осіб, а в окремих випадках – і самого суспільства, у разі настання страхових подій (екологічних аварій, іншого забруднення НПС), передбачених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів і знаходяться в управлінні спеціалізованих страхових компаній або екологічних страхових фондів. Метою екологічного страхування є повний або частковий захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі погіршення екологічної ситуації внаслідок техногенних аварій чи катастроф, що стало результатом заподіяння шкоди довкіллю.

Згідно ст. 7 ЗУ «Про страхування» серед видів обов’язкового страхування передбачено, зокрема, пп. 14 «Страхування цивільної відповідальності СПД за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру». Пп15. «страхування цивільної відповідальності інвестора в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачене угодою.»

Пп 41. «Страхування СПД за шкоду, що може бути заподіяна довкіллю чи здоров’ю людей під час зберігання та застосування пестицидів та агрохімікатів».

Ст. 7 передбачає: «Для здійснення обов’язкового страхування КМУ встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику розрахунків».

Постанова КМУ від 16 листопада 2002 № 1788. П. 1: «Обов’язкове страхування цивільної відповідальності СПД, згідно пп. 14 ст. 7 ЗУ «Про страхування» проводиться з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну третіх осіб, у тому числі довкіллю (природним ресурсам, територіям та об’єктам природно-заповідного фонду), внаслідок пожеж або аварій на об’єктах підвищеної небезпеки, перелік яких наведено у Додатку 1. САМОСТІЙНО.