Правове регулювання фінансування екологічних програм і заходів

Правова основа:

1. ЗУ «Про охорону НПС»;

2. ЗУ «Про місцеве самоврядування»;

3. БКУ;

4. ЗУ «Про державний бюджет»;

5. Постанова КМУ «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» 17 вересня 1996 №1147;

6. «Про затвердження положення про державний фонд охорони НПС» 7 травня 1998 р. №634;

7. Наказ Мінприроди «Про порядок фінансування…» 21 травня 2001 р. №182.

Фінансування заходів за рахунок державного бюджету, республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів (складовою зазначених бюджетів є Фонд охорони НПС); коштів ПУО; добровільних внесків та інших коштів.

Слід відрізняти бюджетне та інше фінансування. Головним джерелом фінансування заходів є бюджет, який являє собою план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

На законодавчому рівні визначені види фондів охорони НПС, джерела їх формування та цільове використання:

Ст. 47 ЗУ «Про охорону НПС»: до ч. 4 – таким законом є ЗУ «Про державний бюджет» для відповідного року. ПРОАНАЛІЗУВАТИ

Ст. 9 п. 30 ЗУ «Про державний бюджет України на 2012 р.» - за рахунок джерел визначених п. 27-28 ст. цього закону.

Правове регулювання екологічних податків і зборів

ЗУ «Про охорону НПС», ПКУ тощо.

Постанова КМУ від 27 грудня 2010 р. № 1236 «Про визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України».

Види екологічних податків і зборів:

1. Екологічний податок;

2. Плата за користування надрами:

1. Плата за нафту;

2. Природний газ;

3. Газовий конденсат.

1. Плата за землю;

2. Збір за спеціальне використання води;

3. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

4. Збір за спеціальне використання об’єктів тваринного світу;

5. Збір за спеціальне використання об’єктів рослинного світу.

Введення в Україні загальнодержавного екологічного податку є новелою Податкового кодексу України. Цей податок запроваджується п. 9.1.6 п. 9.1. ст. 9 Розділу 1 «Загальні положення» та Розділу 8 «Екологічний податок» - ст. 240-250.

Метою екологічного податку є акумулювання коштів, необхідних для реалізації заходів щодо зменшення негативного впливу на стан НПС та стимулювання суб’єктів до зниження обсягу такого впливу.

Згідно ст. 240 платниками екологічного податку є суб’єкти різних організаційно-правових форм, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної морської економічної зони здійснюються:

1. Викиди стаціонарними джерелами забруднення;

2. Скиди безпосередньо у водні об’єкти;

3. Розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

4. Утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

5. Тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

6. Здійснення викидів в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Ст. 242 ПКУ визначає об’єкт і базу оподаткування. Ними є обсяги та викиди зазначених забруднюючих речовин. Ст. 243-248 конкретизовані ставки податків за забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів у формі таблиць.

2 стовпчики (назва забруднюючої речовини та ставка податку у гривнях за одну тонну скидів). Оксиди азоту – 1329 грн за одну тонну викидів.

Зазначені ставки податку треба враховувати з урахуванням п. 2 підрозділу 5 розділу 20 «Перехідні положення ПКУ», де передбачені особливості застосування екологічного податку. За податковими зобов’язаннями з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50% від ставок, передбачених ст. 243-246 Кодексу.

З 1 січня 2013 до 31 грудня 2013 року – 75%.

З 1 січня 2014 року – 100%.