2. Самоврядний – здійснюється ОМС

3. Громадський (ст. 36 ЗУ «Про охорону НПС»)

4. Виробничий

За об’єктним складом:

1. Природноресурсовий

2. У галузі охорони НПС

3. Антропоохоронний

За способами контрольної діяльності:

1. Соціальний

2. Технічний (інструментальний)

3. Екологічний моніторинг

За напрямками діяльності:

1. Радіоекологічний

2. Геологічний

3. Хіміко-токсикологічний

4. Фізико-хімічний

5. Гірничий нагляд

6. Інформаційний

7. Еколого-санітарний

8. Прокурорський нагляд

Суб’єкти – особи, на яких покладено завдання здійснення контролю.

Органи контролю:

• Мінекології

• Міністерство охорони здоров’я

• Державне агентство водних ресурсів

• Державне агентство лісових ресурсів

• Служба геології

• Державна санітарно-епідеміологічна служба

• Державна екологічна інспекція

• Державне агентство з управління зоною відчуження

• Державна ветеринарна та фіто санітарна інспекція

• Державна інспекція з питань захисту прав споживачів

• Державне агентство земельних ресурсів позбавлено повноваження здійснення контролю за використання і охорони земель. Контроль передано до Державної інспекції сільського господарства України.

Спеціально уповноважені структурні підрозділи підприємств, установ, організацій, які здійснюють перевірку дотримання екологічних умов на відповідному виробництві.

Форми діяльності:

1. Здійснюють контроль за рівнями викидів та скидів всіх матеріалів, речовин, тощо, які здатні впливати на стан НПС в процесі виробництва.

2. Здійснюють контроль за розробкою та впровадженням газоочисного уловлюю чого устаткування, засобів негативного впливу на стан НПС.

3. Застосовують заходи щодо попередження та локалізації аварійних викидів та скидів забруднюючих речовин. Проводять облік та використання водних та інших ресурсів.

Об’єкти екологічного контролю:

• Безпосередні:

1. Використання і відтворення природних ресурсів,

2. Виконання заходів щодо охорони НПС,

3. забезпечення екологічної безпеки.

• Факультативні:

1. Контроль над реалізацією екологічних програм;

2. Контроль за станом НПС;

3. Перед проектні, проектно-планувальні та інші документи, що обґрунтовують оцінку впливу на стан НПС;

4. Інші види діяльності, матеріали щодо використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Методи екологічного контролю:

1. Перевірки

2. Обстеження

3. Нагляд

4. Спостереження

5. Інспектування

6. Аудит

7. Звітність

Стадії здійснення екологічного контролю:

1. Підготовча – вибір об’єкта екологічного контролю, формування завдань та визначення методів

2. Контрольно-наглядова - здійснення перевірок, обстежень та інших методів щодо об’єкта екологічного контролю

3. Інформаційно-аналітична – узагальнення одержаної інформації, тлумачення чинного законодавства, формулювання обов’язкових до виконання пропозицій та рекомендацій

4. Прийняття рішення контролюючого органу – підготовка проекту документа, його погодження, затвердження реєстрація та доведення до відома фізичних та юридичних осіб.

Здійснення екологічного моніторингу (ст. 22 ЗУ «Про охорону НПС»)

• Ст. 191, 192 ЗКУ

• Ст. 21 ВКУ

• Ст. 32 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря»

• Ст. 55 ЗУ «Про тваринний світ».

• Про затвердження положення про систему моніторингу № 391

• Про затвердження державної цільової екологічної програми № 1376

Екологічний моніторинг – регламентована законодавством діяльність управління і господарювання, яка полягає в організації системи спостереження за станом НПС, рівнем його забруднення, якісними і кількісними характеристиками природних ресурсів, з метою забезпечення збору, оброблення та збереження інформації про стан НПС, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.

В підручнику типи моніторингу залежно від функціонального призначення:

1. Загальний

2. Оперативний

3. Фоновий (науковий)

Види моніторингу залежно від об’єкту:

1. Комплексний моніторинг НПС

2. Моніторинг складових НПС

3. Моніторинг підземних вод

4. Моніторинг рослинного світу

За рівнем узагальнення отриманої моніторингової інформації:

1. Локальний

2. Регіональний

3. Загальнодержавний

4. Глобальний

Екологічно-інформаційне забезпечення:

• Ст. 50 КУ

• Розділ 5 ЗУ «Про охорону НПС»

• ЗУ «Про інформацію»

• ЗУ «Про доступ до публічної інформації»

• Орпуська конвенція

• Постанова ВРУ «Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля»

• Накази Мінекології «Про затвердження положення про участь громадськості у прийнятті рішень по охороні довкілля» № 168, 2003р.

• «Про затвердження положення про порядок надання екологічної інформації» №169, 2003р.

Екологічне інформування – доведення до заінтересованої громадськості органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення екологічної інформації.

Суб’єктами є:

1. Громадяни

2. Держава

3. Юридичні особи

Об’єктом (ЗУ «Про інформацію» ст. 8) – документована або публічно оголошена інформація про події та явища в екологічній сфері.

У зв’язку з прийняттям Орпуської конвенції розширено види екологічної інформації (ст. 25 ЗУ «Про охорону НПС»).

Державний облік в галузі природокористування і охорони довкілля – підручник за ред. ШЕМЧУШЕНКА.

Екологічне ліцензування та дозвільна система в екології:

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом встановленого строку у разі його встановлення кабінетом мін за умови виконання ліцензійних умов.

Вирішення спорів: