Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи

Концепція – система поглядів на певне явище. Можна нарахувати близько 10 концепцій. Виділимо найбільш вагомі:

1. Концепція споживацького відношення до природи. На противагу натуралістичним концепціям, які закріплювали пріоритет природи над суспільством, дана концепція набуває свого розвитку у зв’язку із розвитком виробничих сил, виникненням капіталістичних відносин, оскільки розвиток виробничих сил об’єктивно пов’язаний із використанням природних ресурсів.

2. Концепція невтручання в природу. Представники цієї концепції і сьогодні вважають, що в природі не може бути недоліків і помилок, а відтак, будь-які спроби втручання людини в природу з метою виправлення її недоліків закінчуються серйозними конфліктами між людиною та природним середовищем. Але людина не може існувати без втручання в природу, тому ця концепція є сумнівною. Таке втручання має здійснюватися на основі пізнання законів природи та з їх урахуванням.

3. Вчення про ноосферу. Один із основоположників – Вернадський (1944 р.). На його думку, біосфера невідворотно перетвориться на ноосферу, тобто у сферу, де розум людини буде відігравати домінуючу роль у розвитку системи людина-природа. Іншими словами, хаотичний саморозвиток, заснований на процесах природної саморегуляції, буде замінений розумною стратегією, яка базується на прогнозно-планових засадах врегулювання процесів природного розвитку.

4. Концепція екологічного гуманізму. Це одна із поширених філософій партій зелених. Зазначена концепція базується на наступних принципах:

   • Гармонія людини з природою;

   • Рівноцінність усього живого;

   • Ненасилля;

   • Самообмеженість замість споживацтва;

   • Необхідність морального самовдосконалення;

   • Особиста відповідальність за світ;

   • Уникнення співробітництва із експлуататорськими класами;

   • Збереження різноманітності природи, людини і культури.

5. Концепція глибинної екології. Формується на початку 70-х років минулого століття. Прибічники зазначеної концепції не шукають місце людини в природі, а розглядають людину та навколишнє природне середовище як рівноправні частини єдиного Всесвіту. Причини деградації навколишнього середовища представники цієї концепції пов’язують із індустріалізацією.

1972 р. – ООН у Стокгольмі (Швеція) провели першу міжнародну конференцію з охорони навколишнього природного середовища. На зазначеній конференції був створений орган, що має назву Програма ООН по навколишньому середовищу – UNEP.

1983 р. – з ініціативи ООН було створено Міжнародну комісію по навколишньому природному середовищу та розвитку, і перед нею було поставлено завдання створити стратегію розвитку.

1987 р. – Комісія підготувала доповідь «Наше спільне майбутнє», яку було заслухано та схвалено Генеральною Асамблеєю ООН. Саме у цій доповіді вперше закріплено принцип «сталого розвитку» як основна стратегія взаємодії суспільства і природи.

6. Концепція сталого розвитку. Найбільш поширена та сучасна концепція. Вона була проголошена в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку. На цій конференції був затверджений план дій, що має назву «Порядок денний на ХХІ ст.». Саме в зазначеному документі основним завданням людства визначено: задоволення потреб нинішніх поколінь має здійснюватися за умови не ставити під загрозу потреби наступних поколінь, тобто економічний і соціальний розвиток, а також охорона навколишнього природного середовища в рамках глобального партнерства країн світу розглядаються як взаємозалежні та взаємопов’язані компоненти сталого розвитку.

21 грудня 2010 р. в Україні прийнято політико-правовий документ – Стратегія. В ній передбачено, що сталий соціально-економічний розвиток країни означає таке функціонування її господарського комплексу, коли одночасно:

1. Задовольняються зростаючі матеріальні та духовні потреби населення;

2. Забезпечується раціональне та екологічно безпечне господарювання і високоефективне збалансоване використання ресурсів природи;

3. Створюються сприятливі умови для здоров’я людини, збереження і відтворення навколишнього природного середовища та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва.