Література

1. Балюк Г. І. Екологічне право України. Конспект лекцій у схемах. Загальна і Особлива частина – 2006 р. Юрінком Інтер.

2. Андрейцев В. І. Екологічне право. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів та ВУЗів – 1996 р.

3. Екологічне право України. Академічний курс за ред. Ю. С. Шемшученка – 2008 р

4. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.

Екологічне право як комплексна галузь права. Загальна характеристика

План:

1. Історичні форми взаємодії суспільства і природи та їх розвиток;

2. Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи;

3. Предмет і методи екологічного права України;

4. Принципи та функції екологічного права України;

5. Поняття та система екологічного права України.

Література:

1. Андрейцев;

2. Балюк;

3. Шемшученко;

4. Екологічне право України. Підручник для студентів юридичних ВНЗ за ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана – Харків: «Право», 2007 р.

5. Ті, що в методичці;

6. КУ;

7. ЗУ;

8. ЗУ «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 р.

9. Земельний, водний кодекс, Кодекс «Про надра».

Історичні форми взаємодії суспільства і природи

Історично отримали розвиток дві форми. Перша форма обумовлена споживанням природи людиною, використанням людиною елементів природи для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб. Ця форма називається економічною. Другою формою взаємодії стала охорона навколишнього середовища з метою збереження як самої людини (як соціального та біологічного індивіду), так і її природного середовища перебування. Ця форма отримала назву екологічної форми взаємодії.

Особливості кожної з цих форм

Економічна форма взаємодії:

Задоволення матеріальних і духовних потреб людини призводить до таких явищ: забруднення, виснаження, руйнування навколишнього середовища.

Забруднення – розміщення відходів промислового виробництва, сільськогосподарського виробництва, здійснення різноманітних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Виснаження природних ресурсів – зменшення родючості ґрунтів землі як родючого ресурсу в результаті неправильного застосування техніки; виснаження водних ресурсів в результаті підвищеного споживання людиною вод для промислових і господарських потреб.

Руйнування – проведення військових дій, різні аварії, які відбуваються у виробництві.

Серед причин негативного впливу людини можна виділити об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні:

1. Обмежені можливості земної природи до самоочищення та саморегуляції, де ємкість природного середовища не дозволяє переробляти зростаючі масштаби відходів господарської діяльності людини. Їх накопичення створює загрозу глобального забруднення навколишнього середовища;

2. Фізична обмеженість земель рамками однієї планети, внаслідок чого поступово використовуються корисні копалини – нафта, газ тощо – так звані не поновлювані ресурси і виникає необхідність пошуку альтернативних джерел енергії;

3. Безвідходність виробництва в природі та відходність суспільного виробництва, тобто в природі кінцевий продукт виробничої діяльності стає вихідним для нового виробничого циклу, а кінцевий продукт виробничої діяльності суспільного виробництва не є вихідним для наступного циклу, а йде у відходи, які, у свою чергу, забруднюють навколишнє середовище невластивими для природи речовинами;

4. Пізнання та використання людиною законів розвитку природи, які визначають наслідки людської діяльності, здійснюється лише в процесі використання природи шляхом накопичення досвіду господарювання.

Суб’єктивні:

1. Недоліки організаційно-правової та економічної діяльності держави по охороні навколишнього природного середовища;

2. Дефекти екологічного виховання та екологічної освіти;

3. Екологічна неосвіченість, тобто небажання вивчати закони взаємодії суспільства та природи;

4. Екологічний нігілізм, тобто небажання керуватися цими законами, зневажливе відношення до них.

Зараз актуальною є екологічна форма. Наступна форма виникає як реагування на руйнівну діяльність людини в навколишньому природному середовищі, і, на відміну від споживання, є усвідомленою формою суспільної та державної діяльності, спрямованою на збереження та відтворення природних ресурсів. Вперше ідея охорони природи виникла в 19 ст. і розглядалася як захист пам’яток природи від руйнування та пошкодження людиною. У 20 ст. поряд із охороною природи розвивається друга форма охорони навколишнього середовища – раціональне використання природних ресурсі, що розглядається як економне, ощадливе використання джерел природної сировини, природних ресурсів з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища. У 50-60 ті рр. 20 ст. відносини щодо раціонального використання природних ресурсів як форма охорони навколишнього природного середовища переростає у захист та оздоровлення навколишнього середовища. На відміну від попередніх форм, де безпосереднім об’єктом охорони були природні об’єкти та їх ресурси, тут у якості безпосереднього об’єкта охорони стає людина, її життя, здоров’я та генетичне майбутнє. Поступово ця форма охорони стає основною та визначальною. Із середини 20 ст. і до наших днів проблема охорони та оздоровлення навколишнього середовища пройшла 3 етапи:

1. Постановочний (50-60 ті рр. 20 ст.) – вченими, спеціалістами, громадськими об’єднаннями були обнародувані ті глобальні негативні наслідки, які є результатом ігнорування вимог охорони навколишнього середовища;

2. Програмний (60-70 ті рр. 20 ст.) – світ переходить до розробки програм по рятуванню людства, побудові моделі екологічної перебудови світу;

3. Етап реалізації програм – запровадження конкретних дій, прийняття цілої системи нормативних актів, відповідно до затверджених програм, спрямованих на охорону навколишнього середовища. Зазначений етап триває і зараз.

Сучасному етапу охорони навколишнього середовища притаманні наступні напрямки:

• Гуманізація охорони навколишнього середовища, де через призму охорони насамперед здоров’я людини вирішуються проблеми охорони всього навколишнього природного середовища.

• Екологізація господарської діяльності. Зазначений напрямок проявляється через впровадження вимог охорони навколишнього середовища (екологічних вимог) в усі види та на всіх етапах господарської діяльності людини, а також у її побутових сферах.

• Економізація охорони навколишнього середовища. В даному напрямку важлива роль відводиться економічній заінтересованості господарюючого суб’єкта в охороні навколишнього природного середовища шляхом запровадження додаткових заходів.

• Антивійськова спрямованість природоохоронних заходів ІІ пол. 20 ст. В результаті реалізації цього напряму знижується загроза руйнування навколишнього природного середовища в результаті військових дій, знижується забруднення навколишнього середовища, яка раніше здійснювалася військовою промисловістю, і в результаті вивільнення коштів на військові потреби зазначені кошти спрямовуються на охорону навколишнього природного середовища.