45. Охарактеризуйте первинні джерела права єс.

Первинне законодавство:

• установчі договори, якими були засновані співтовариства, з наступними змінами і доповненнями;

• загальни принципи права.

Первинним джерелом права ЄС є три договори про створення співтовариств разом із додатками і протоколами до них та з наступними змінами і доповненнями, а саме:

• договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі 1951 року;

• договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства 1957 року (Римський договір);

• договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики 1957 року;

а також договори, що доповнюють їх:

• договір про злиття 1965 року;

• акти про приєднання 1972-го (Великобританія, Ірландія, Данія), 1985-го (Іспанія, Португалія), 1994 року (Австрія, Фінляндія і Швеція);

• Єдиний європейський акт 1986 року;

• договір про Європейський Союз 1992 року (або Маастрихтський договір);

• Амстердамський договір 1999 року (або консолідований договір, що об'єднав Римський і Маастрихтський договори та вніс до них зміни).

З моменту набуття чинності до цієї категорії відноситиметься також і Ніццький договір 2001 року.

Ці установчі договори містять у собі основні фундаментальні положення щодо цілей ЄС, його організаційної структури, modus operandi (порядку дії), а також основні принципи економічного права ЄС. Таким чином, вони встановлюють конституційну структуру життя ЄС, тобто становлять той кістяк, який доповнюється законодавчими й адміністративними актами, що приймаються в інтересах співтовариства його органами. Договори як правові механізми, створені безпосередньо країнами-учасницями ЄС, відомі як «первинне законодавство». Їх можна вважати Конституцією ЄС.

Єдиний європейський акт полегшує процес прийняття рішень Радою ЄС. Спочатку для прийняття рішень щодо передбачених цим договором напрямків діяльності співтовариства обов'язковою була кваліфікована більшість голосів. Та поступово держави-члени почали вимагати замість цього одностайності, а це виявилося джерелом уповільнення, ускладнень, блокування. Єдиний європейський акт знаменує собою повернення до прийняття рішень у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів.

Відповідно розширюються повноваження Європейського парламенту, запроваджується процедура кооперації між Радою ЄС і Європейським парламентом.

Розширюються й повноваження Європейської комісії, яка одержує виключне право на висунення пропозицій щодо всіх справ співтовариства, котрі підлягають регламентації. Єврокомісія наділяється роллю рушія в співробітництві між Радою і парламентом, а також розширеними виконавчими функціями.

Відкриваються нові сфери діяльності співтовариства, зокрема компетенція ЄС поширюється на наукові дослідження, валютний обіг, економічне зближення, соціальну політику, охорону навколишнього середовища.

Юридично узаконено співробітництво держав-учасниць у сфері зовнішньої політики.

Уточнено мету, що має бути досягнута. Єдиний європейський акт прямо визначає цю мету: «...формування великого спільного ринку має завершитися до 31 грудня 1992 року».

Таким чином, посилюються повноваження трьох керівних європейських інституцій, що дає надзвичайно сильний поштовх діяльності співтовариства загалом.

Маастрихтський договір був підписаний від імені глав держав і урядів, що зібралися 9–10 грудня 1991 року на засідання Європейської Ради в Маастрихті та погодилися розширити повноваження співтовариства і ще більше зміцнити владу його інституцій, зокрема парламенту. Цей договір:

• трансформував Європейське Економічне Співтовариство у Європейський Союз і наділив країни Східної Європи правом приєднатися до нього свого часу;

• перетворив кожного громадянина держав-членів на «громадянина Європи», який може безперешкодно оселятися в усіх країнах-членах Союзу;

• надав кожному громадянинові будь-якої з держав-членів, що мешкає на території іншої держави-члена, можливість голосувати (і бути обраним) у країні свого перебування на виборах до місцевих та європейських органів;

• створив основу для запровадження єдиної європейської валюти (з 1999 року, в готівковому вигляді – з 2002 року);

• розблокував концепцію «соціальної Європи», дозволяючи «чотирнадцяти» (Великобританія посідає окрему позицію з цього питання) гармонізувати їхню регламентацію щодо профспілкового представництва на підприємствах, гігієни та безпеки на робочому місці, рівноправності чоловіків і жінок та іншого;

• запровадив у Раді ЄС механізм голосування кваліфікованою більшістю;

• суттєво посилив роль і розширив повноваження Європейського парламенту, піднісши його до рангу, що забезпечує колегіальність прийняття спільних з Радою ЄС рішень у багатьох фундаментальних сферах (культура, освіта, права споживачів та ін.);

• для забезпечення механізму включення гострих місцевих питань до розгляду в процесі прийняття рішень створив Комітет регіонів, що має консультативний характер;

• посилив солідарність між Північчю і Півднем шляхом створення фонду розвитку;

• насамкінець, заклав перший камінь у фундамент майбутньої спільної європейської політики в галузях оборони, безпеки та міжнародних справ.