43. Чому право єс не повинно втручатися в національну систему права країн-членів більше, ніж це необхідно, для того щоб створити найкращі умови життя?

Правові норми ЄС діють і підлягають застосуванню на території держав-учасниць на тих же умовах, що й національне право. Єдине, що зобов'язана зробити держава-реципієнт, це не встановлення умов його застосування, а створення умов для його максимально ефективного застосування.

Відповідно до Декларації про застосування правових актів Співтовариства, що є додатком і невід’ємною складовою частиною Маастрихтського договору „основною умовою згуртування і єдності в процесі європейського будівництва є повна і точна інкорпорація у національне законодавство адресованих йому директив Співтовариства у межах встановлених ним строків. Істотна умова правильного функціонування Співтовариства полягає в тому, щоб міри, прийняті різними державами-членами, забезпечували застосування законодавства Співтовариства із тією ж ефективністю і чіткістю, з якою застосовуються їхні національні закони" .

Встановлюючи взаємовідносини між Співтовариством і його членами, важливо точно визначити, де саме проходить "демаркаційна" лінія розподілу повноважень між ними. На відносно ранній стадії розвитку прецедентного права Суд Європейських Співтовариств підтвердив, що Співтовариство набуло "дійсних повноважень, які випливають з обмеження суверенітету або передачі повноважень від держав Співтовариству". Тоді постає запитання, чи набуває Співтовариство виключної юрисдикції щодо напрямів, зазначених у Договорах, внаслідок передачі йому цих повноважень?

Відповідь на це запитання доповнюється прецедентним правом Суду ЄС, яке надає Співтовариству виключних, конкуруючих та паралельних повноважень щодо національних органів влади. Чи підпаде сфера регулювання під будь-яке з цих повноважень, залежатиме не тільки від суттєвих положень Договору, а й від усієї його структури.

Існування та функціонування Європейського Союзу ґрунтується на особливій і самостійній системі права. Проте, сама ця система права створена і функціонує не автономно від національних систем, а безпосереднім чином взаємозалежна і взаємопов’язана з національними правовими системами держав-членів. Звичайно ж, мова не йде про просте копіювання національних правових норм. Взаємодія права ЄС і національного права держав-членів здійснюється на основі принципів, закріплених в установчих договорах та інших актах ЄС.

Можна виділити декілька таких принципів:

1) Інтегрованість норм права ЄС у національні системи права держав-членів.

2) Пряма дія норм права ЄС.

3) Верховенство права ЄС стосовно права держав-членів.

4) Юрисдикційний захист правових норм ЄС судовими органами ЄС та держав-членів. Право ЄС визначає порядок діяльності і прийняття рішень органів ЄС, регламентує взаємовідносини між ними. В свою чергу, органи ЄС наділяються повноваженнями створювати правові механізми (шляхом прийняття регламентів, директив, рішень, а також рекомендацій та висновків), які зобов'язують країни-учасниці та їх громадян дотримуватися встановлених правил та виконувати обов'язки.

Таким чином, можна розглядати ЄС як міжнародну організацію, яка створена на основі закону і яка сама створює закон. Ось чому право Європейського Союзу як автономна система посідає окреме місце між міжнародним правом і національним законодавством держав-членів ЄС.

Право ЄС відрізняється як від міжнародного так і від національного права такою особливою характеристикою, яка отримала назву "наднаціональність".