124 Чому формування Єврорегіонів має три основних напрямки? Що це за напрямки? Чому саме такі?

Єврорегіони формуються і концентруються в межах трьох основних векторів транскордонного співробітництва: північноморсько-середземноморського, балтійсько-адріатичного, балтійсько-чорноморського, котрий охоплює прикордоння Російської Федерації, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Латвії, України, Білорусі та прилеглі центральноєвропейські країни.Інституціональну тканину діяльності єврорегіонів складають міжрегіональні ради депутатів місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи представників виконавчої влади і міжрегіональні об'єднання підприємців. Фінансування процесу реалізації інвестиційних проектів відбувається за рахунок місцевих бюджетів, бюджетів країн, до яких належать регіони, що беруть участь у міжтериторіальних об'єднаннях, та ЄС, котрий фінансує програми підтримки прикордонних районів ("Іnterreg").Утворення єврорегіонів відбувається шляхом укладання угод про прикордонне співробітництво між органами місцевої влади прикордонних територій. На даній основі формуються об'єднання адміністративно-територіальних одиниць муніципального і регіонального рівнів, зацікавлені в спільній реалізації різнопланових проектів у межах даної сукупності прикордонних регіонів. Основними напрямками діяльності єврорегіону є створення функціональних ареалів всередині єврорегіону за ключовими проблемами: транспортної, екологічної та зайнятості. Інноваційна модель євро регіону, "Слобожанщина" включає формування прикордонного індустріального комплексу; прикордонного виставкового комплексу; митно-банківського терміналу; автозаправних станцій та станцій техобслуговування тощо.

125. Які напрямки та цілі транскордонного співробітництва?

Угоди про транскордонне співробітництво є проявом загальносвітової позитивної тенденції до "м'якого" узгодження інтересів центру і регіонів у контексті сучасного прагнення до переорієнтації ЄС від ідеї "Європи вітчизн" на ідею "Європи регіонів". Парламентська асамблея Ради Європи прагне до визнання і подальшого розвитку регіоналізму не тільки в рамках ЄС, але й за його межами. Так, у Дортмундській декларації Економічного форуму регіонів Європи (червень 1996 року) наголошувалося: для того, щоб партнерство регіонів було ефективним, воно повинно стати більш динамічним і доповнюватися міжтериторіальним (насамперед, транскордонним) економічним співробітництвом країн Великої Європи. Отже, Україна як член Ради Європи з 1995 року не може ігнорувати подібні документи. Відтак, досвід застосування різних форм міжрегіональної взаємодії, в тому числі, й створення єврорегіонів, потребує вивчення та ретельного аналізу з метою можливої його реалізації в межах транскордонних територій за участю регіонів України. Для цiлей цiєї Конвенцiї «транскордонне спiвробiтництво» означає будь-якi спiльнi дiї, спрямованi на посилення та поглиблення добросусiдських вiдносин мiж територiальними общинами або властями, якi знаходяться пiд юрисдикцiєю двох або декiлькох Договiрних Сторiн, та на укладання з цiєю метою будь-яких необхiдних угод або досягнення домовленостей. Транскордонне спiвробiтництво здiйснюється в межах компетенцiї територiальних общин або властей, визначеної внутрiшнiм законодавством. Межi та характер такої компетенцiї цiєю Конвенцiєю не змiнюються.

у Європейському Союзі вважають, що підтримка міжрегіональних об'єднань демонструє взаєморозуміння і солідарність на практиці. Транскордонне співробітництво на рівні регіонів – це вагомий аргумент у суперечках з приводу нівелювання самобутності країн Західної Європи в процесі європейської інтеграції на користь доводів архітекторів спільного європейського дому.

Єврорегіони формуються і концентруються в межах трьох основних векторів транскордонного співробітництва: північноморсько-середземноморського, балтійсько-адріатичного, балтійсько-чорноморського, котрий охоплює прикордоння Російської Федерації, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Латвії, України, Білорусі та прилеглі центральноєвропейські країни.

Інституціональну тканину діяльності єврорегіонів складають міжрегіональні ради депутатів місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи представників виконавчої влади і міжрегіональні об'єднання підприємців.

Базовим документом для розвитку різнобічних форм прикордонних зв'язків є Європейська рамкова конвенція про прикордонне співробітництво територіальних спільнот і властей (Мадрид, 21 травня 1980 року)

Цілі

• поступову гармонізацію правових систем і систем управління, що сприяють вільному розвитку прикордонних територій;

• створення сприятливих умов для тісних контактів між малими і середніми підприємствами, розташованими по різні сторони кордонів;

• продовження процесу стандартизації інформаційних систем для полегшення обміну інформацією і більш ефективного її використання;

• співпрацю в галузі екології та ресурсозбереження;

• розвиток сектора послуг у прикордонних районах.