45. Імпресійний менеджмент

Витонченою формою політичної поведінки, яка заслуговує на окремий розгляд, є імпресійпий менеджмент, або створення враження. Це пряме умисне зусилля поліпшити власний імідж в очах інших. Такий різновид менеджменту використовують з різних причин, передусім для власної кар’єри. Дбаючи про власний вигляд, працівники сподіваються на додаткові винагороди, цікаві завдання чи просування по службі. Особи також можуть займатися імпресійним менеджментом з метою підвищити почуття власної гідності. Якщо хтось має солідний імідж в організації, то це видно зі ставлення до цієї особи інших людей (компліменти, вияви поваги тощо). Ще однією причиною, з огляду на яку люди застосовують імпресійний менеджмент, є намагання отримати більше влади і, як наслідок, більше контролю.

Деякі особи намагаються впливати на те,, як їх сприймають інші, за допомогою низки механізмів. Насамперед вони дбають про свою зовнішність. Особи, мотивовані імпресійним менеджментом, велику увагу приділяють своїй мові, одягу, манерам, поведінці і поставі. Працівники, які цікавляться імпресійним менеджментом, усіма засобами прагнуть асоціюватися лише з успішними проектами. Беручи участь у реалізації важливих проектів, що їх виконують талановиті менеджери, такі працівники сподіваються, що їхнє ім’я так чи інакше буде пов’язане у свідомості інших з цими проектами.

Інколи особи, занадто сильно мотивовані імпресійним менеджментом, стають одержимі ним і можуть вдаватися до нечесних або неетичних засобів. Наприклад, відомі випадки, коли працівники присвоювали собі заслуги за виконання роботи, виконаної іншими, з метою поліпшити власний імідж. Для цього дехто прибільшує і навіть фальсифікує особисті здобутки38.

46. Принципи управління політичною поведінкою

З огляду на характер політичної поведінки до неї не так просто відшукати раціональний і систематичний підхід. І все ж менеджери керують політичною поведінкою в такі способи. По-перше, вони повинні усвідомлювати: навіть якщо їхні дії не є політично мотивованими, інші можуть уважати навпаки. По-друге, наділяючи підлеглих автономією, відповідальністю, можливістю виклику і зворотним зв’язком, менеджери зменшують імовірність виникнення політичної поведінки у підлеглих. По-третє, менеджери не повинні застосовувати владу, якщо вони хочуть уникнути звинувачень у політичній мотивації. По-четверте, вони повинні відкрито обговорювати роз­біжності, щоб у підлеглих було менше можливостей для політичної поведінки і використання конфліктних ситуацій з власною метою. І нарешті, по-п’яте, менеджери повинні уникати завуальованої діяльності, оскільки закулісна активність робить враження наявності політичних намірів, навіть якщо їх немає39. Іншими настановами можна вважати зрозумілість процесу оцінки виконання, відповідність винагороди виконаному завданню і зведення до мінімуму конкуренції менеджерів за ресурси40.

Звичайно, ці настанови легше перелічити, ніж застосувати на практиці. Досвідчений менеджер не повинен вдавати, що політичної поведінки немає, чи робити спроби позбутися її за допомогою наказів. Натомість, він змушений визнати, що політична поведінка є практично у всіх організаціях і нею не можна ігнорувати. Проте нею можна керувати в такий спосіб, щоб не спричинити в організації серйозних проблем. У деяких ситуаціях політична поведінка може відігравати навіть позитивну роль41. Наприклад, менеджер може використати свій політичний вплив, щоб стимулювати більше почуття соціальної відповідальності або посилити усвідомлення етичних наслідків ухвалення рішень.