42,Концептуальні підходи до визначення поняття та рівня ефективності праці.

Для того, щоб визначити поняття та рівень ефективності праці, виокремимо три основні концептуальні підходи:

1 концептуальний підхід. Ефективність праці – соц.-ек категорія, яка визначає рівень досягнення певної мети, співвіднесений з рівнем раціональності витрачання використаних при цьому ресурсів. З кількісного боку ефективність визначається співвідношенням одержаного результату та зумовлених ним витрат; з якісного – співвідношенням між результативністю та економічністю здійснених витрат.

З-поміж категорій, що характеризують ефективність праці, найбільшого поширення набула продуктивність праці, яка на практиці визначається як відношення результатів виробничої діяльності до затрат робочого часу або чисельності працівників.

2 концептуальний підхід. У доповнення до наведеного 1 концпет підходу висвітлюється поняття ефективності за Парето, що характеризує такий розподіл ресурсів, коли результат за будь-яким напрямом не може бути поліпшеним без погіршення за іним напрямом. Оскільки результати ек. Діяльності найчастіше виражаються обсягами продукції (послуг) та прибутку, то показниками ефективності праці є продуктивність та рентабельність. Продуктивність визначається як стосовно до затрат окремих видів ресурсів (праці, матеріалів, енергії, обладнання тощо), так і щодо сумарних затрат ресурсів.

3 концептуальний підхід. Подібним за значенням, проте ширшим за змістом визначається поняття ефективності праці як обсяг продукту праці (продукції, послуг, робіт) з урахуванням якості праці в розрахунку на одиницю затрат праці. Принциповою відмінністю ефективності праці від продуктивності праці є відображення економії затрат праці та врахування якісної складової результату праці.Затрати праці доцільно розглядати в одиницю часу з урахуванням її структури, оскільки для власника та керівництва підприємства важливим є не тільки обсяг виконаної роботи в одиницю часу, а й те, якими затратами праці було досягнуто цей результат.

Звідси випливає, що ефективність праці характеризує рівень використання ресурсу праці з урахуванняи обсягу, якості роботи та затрат праці щодо одного працівника.

43.Продуктивність праці: сутність, практичне значення, рівні та показники оцінювання

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність — це ефективність використання ресур­сів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або нада­них послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат.

Хоча продуктивність можна розглядати як загальний показник, що хара­ктеризує ефективність використання ресурсів для виробництва про­дукції, проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначи­ти роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на вироб­ництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності ви­робництва найчастіше використовують показник продуктивності пра­ці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за оди­ницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одини­цю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшен­ня кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або еконо­мію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.Праця, яка витрачається в процесі виробництва,складається з живої праці та минулої, уречевленої в раніше виготовленій продукції.

Значення: Розвиток економіки, підвищення національного добробуту за­лежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасив­ного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності, де кожен чинник спричиняє появу наступного:

• повільне зростання продуктивності (порівняно з витратами, особливо на працю та енергію)

• підвищення цін (на вітчизняні та експортні товари)

• підвищення одиничних витрат(на робочу силу і енергію)

• уповільнений збут(на внутрішньому та зовнішньому ринках)

• низьке завантаження виробничих потужностей

• уповільнене накопичення капіталу, що в свою чергу знову спричиняє появу першого чинника.

Змінити таке становище мож­ливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оп­тимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства. Зростання продуктивності сприяє підвищенню рівня зайнятості в суспільстві.

Рівні: На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу.

Маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг)

В=О/П Т=П/О

44. Резерви зростання продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіо­нальні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

внутрішньовиробничі резерви можна поділити на резерви зниження трудомісткості продукції;резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і нау­ково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба ви­користовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних вели­чинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем про­дуктивності праці.

Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшен­ня використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою формул

за рахунок: зниження трудомісткості: Пп.=(Тм/Тн)*100-100; Еч=((Тм-Тн)Р)/Ф*К

Пп— величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм Тн— минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Еч— економія чисельності робітників;

Р — кількість виробів або операцій;

Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К — коефіцієнт виконання норм

поліпшення використання робочого часу: Пп.=(m-n)*100/(100-m)

де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

змін у структурі кадрів: Іп.з=Іп*Іd

Іп.з- індекс загальної продуктивності праці;

Іп— індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd-індекс зміни частки основних робітників у загальній кількос­ті робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою: Іd= d( пот.)/d(баз.)