Іван щербина

Щербина Іван Савич народився 2 серпня 1891 р. у с. Лихівка на Катеринославщині в сім’ї бондаря. Після закінчення учительської семінарії (1909) кілька років працював у сільських, а потім у спеціалізованій залізничній школі на ст. Дебальцево (Донбас). 1920 р. вступив до ВКП(б) і був направлений на роботу в систему наркомосу. В 1931 р. за рекомендацією М. О. Скрипника прийнятий в аспірантуру Інституту червоної професури, після закінчення якої (1934) одержав призначення очолити сектор художньої літератури в Головліті УРСР. У час навчання в аспірантурі почав займатися літературною творчістю. «За те, що я дав дозвіл на випуск чергового номера журналу «Піонерія» з оповіданням «Нарком», в якому був зображений революціонер-більшовик Микола Скрипник, партбюро Головліту оголосило мені догану, а керівництво звільнило з роботи,— писав у своїй автобіографії Іван Щербина.— Невдовзі мене призначили старшим редактором видавництва «Радянський письменник». Рецензуючи нову поему Володимира Сосюри «Розгром», я відзначив у ній ряд недоліків, але рекомендував до друку. Проте тодішній головний редактор видавництва і деякі ортодоксальні критики кваліфікували цю поему як націоналістичну, не гідну для друкування. Після цього я отримав ще одну партійну догану і був вигнаний з роботи (хоч поема «Розгром» невдовзі була опублікована з деякими виправленнями й скороченнями). В кінці 1934 р. під час чергової чистки я був виключений із членів ВКП(б)... А в серпні 1937 р. репресований». Завдяки настійливим клопотанням Павла Тичини, Володимира Сосюри, Олександра Білецького вищі правові інституції країни знайшли за можливе переглянути судово-слідчу справу Щербини І. С, внаслідок чого в квітні 1943 р. він був випущений з концтабору. Деякий час трудився вільнонайманим обліковцем на дільниці спецробіт № 17 в Магнітогорську, а після визволення України від гітлерівців переїхав до Харкова. Кілька років працював у системі Укркниготоргу, а з 1949 р. до смерті займався винятково перекладацькою діяльністю. 9 грудня 1953 р. Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду СРСР скасувала постанову особливої «трійки» УНКВС по Харківській області від 20 листопада 1937 р. за відсутністю в діях Щербини І. С. складу злочину і справу припинила. Помер 21 грудня 1979 р.

Самійло щупак

Щупак Самійло Борисович народився 16 березня 1894 р. у м. Липовець на Вінниччині в сім’ї комісіонера. 1909 р. Щупак закінчив двокласне міське училище, затим навчався на вечірніх комерційних курсах у Лодзі, працював на текстильній фабриці конторщиком, на цукровому і пивоварному заводах, на паперовому складі в Києві. В юнацькі літа вступив до Бунду. В 1919 р. став членом КП(б)У і цілковито віддався професійній партійній роботі. Щупак дотримувався ортодоксальних поглядів і був одним з активних тогочасних критиків. Працював редактором газет «Більшовик», «Пролетарська правда», журналів «Глобус» і «Критика», «Літературної газети».

Починаючи з кінця 20-х років, видав низку критичних книжок: «Питання літератури» (1928), «Критика і проза» (1930), «Боротьба за методологію» (1933), «Соціалістичний реалізм у художній літературі» (1934), «Творчі завдання драматургії» (1934). Заарештований 10 листопада 1936 р. в Києві на підставі постанови військового прокурора диввійськюриста Перфільєва. При обшуку в квартирі були виявлені книжки Л. Каменева, Г. Зінов’єва, М. Томського, М. Скрипника, які фігурують у слідчій справі як «ідеологічно шкідлива і контрреволюційна література». 7 березня 1937 р. після трьох допитів Щупакові було пред’явлено звинувачення в тому, що він: «а) Є активним учасником контрреволюційної троцькістської організації, яка здійснила 1 грудня 1934 року підступне вбивство тов. Кірова і готувала в наступні роки терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянського уряду, б) Отримав завдання створити троцькістську терористичну групу серед молодих письменницьких кадрів. Особисто завербував в організацію Копиленка О. і дав йому вказівки провадити контрреволюційну троцькістську роботу». 9 березня в Москві підготовче засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР під головуванням В. Ульріха і з участю А. Вишинського ухвалило із звинуваченням погодитись і, згідно із постановою ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р., справу заслухати на закритому судовому засіданні без виклику свідків і без участі звинувачення і захисту. Закрите судове засідання відбулось наступного дня, 10 березня. Тривало воно рівно 10 хвилин. Вирок був типовий для тих часів — вища міра покарання через розстріл. Вирок виконано того ж дня, 10 березня 1937 року. Після смерті Сталіна на клопотання сина і дочки Самійла Щупака його судово-слідча справа була переглянута. Самійло Щупак реабілітований посмертно.