Євген шабліовський

Шабліовський Євген Степанович народився 27 квітня 1906 р. в Камені-Каширському Волинської губернії в сім’ї вчителя. 16-річним юнаком вступив до ВЛКСМ і кілька років був на комсомольській роботі. Одночасно вчився, вчителював. Закінчив Київський ІНО та медичний інститут, аспірантуру при АНУРСР (1931). У 1934 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР і призначений директором Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, як автор праць «Пролетарська революція і Шевченко» (1932), «Т.Г.Шевченко та його історичне значення» (1933), «Т.Г.Шевченко, його життя та творчість» (1934). Того ж року одним із перших літераторів на Україні став членом новоутвореної Спілки письменників СРСР. 14 листопада 1935 р. на підставі постанови, винесеної оперуповноваженою Гольдман, арештований, як «активний учасник троцькістсько-націоналістичної бойової терористичної організації». З вересня 1936 р. засуджений Особливою нарадою при Наркомі внутрішніх справ СРСР до п’яти років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Відбував покарання в Соловецькій тюрмі й Мончегорському концтаборі. 2 вересня 1940 р. повторно засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР до восьми років ув’язнення у виправно-трудових таборах за «антирадянську агітацію». Відбував додатковий строк на Соловках та в Ухтіжемтаборі МВС СРСР. 9 грудня 1948 р. етапований в м. Кзил-Орду Казахської РСР «у заслання на поселення». Після смерті Сталіна Є. Шабліовський звернувся в МДБ з проханням про переведення його на проживання в м. Алма-Ату, але йому було відмовлено без будь-яких пояснень. 30 січня 1954 р. клопотання Є. Шабліовського про перегляд рішення Особливої наради 1936 р. відхилено як безпідставне. 27 вересня 1954 р. був звільнений за рішенням Центральної комісії по перегляду кримінальних справ на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини, які утримувалися в таборах, колоніях і тюрмах МВС СРСР та перебували в засланні на поселенні. 27 серпня 1955 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР розглянула протест Генерального прокурора СРСР у справі Є. Шабліовського і ухвалила скасувати постанову Особливої наради від 2 вересня 1940 р. «за недоведеністю звинувачення». Після повернення до Києва працював у 1956— 1983 роках старшим науковим співробітником і зав. відділом Інституту літератури АН-УРСР. Є. Шабліовський — автор праць «Народ і слово Шевченка» (1961), «Т.Г.Шевченко и русские революционньіе демократи» (1962), «Інтернаціональне і національне в художній творчості» (1963), «Гуманізм Шевченка і наша сучасність» (1964), «Шляхами єднання. Українська література в її історичному розвитку» (1965), «У сяйві ленінських ідей» (1967), «В. І. Ленін і українська література» (1969), «М. О. Некрасов і українська література» (1971), «Соціалістичний реалізм і світова культура» (1973), «Життя, література, письменник» (1974), «На передових рубежах сучасності» (1975), «Поетичний світ Тараса Шевченка» (1976), «Естетика Чернишевського і наша сучасність», «Чер-нишевський і Україна» (1978), «Етапи великого шляху. Керівна роль КПРС у становленні і розвитку української радянської літератури. 1917—1941» (у співавторстві, 1978) та ін. Доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки У РСР, лауреат Ленінської премії (1964) та Державної премії УРСР (1979). Член КПРС. Помер 10 січня 1983 року.