Борис чичибабін

Полушин Борис Олексійович (літ. псевдонім — Борис Чичибабін) народився 3 січня 1923 р. у Кременчуці на Полтавщині в сім’ї військовослужбовця. В червні 1941 р. закінчив Чугуївську середню школу. З літа сорок першого працював токарем ремонтних майстерень Батайського авіаучилища. В листопаді 1942 р. призваний до армії. Після закінчення школи молодших командирів служив в авіаційних частинах Закавказького військового округу. Б серпні 1945 р. був демобілізований за станом здоров’я і одразу ж поступив на навчання в Харківський університет на філологічний факультет. Проте закінчити його не пощастило. «В червні 1946 р. я був арештований за брехливим звинуваченням,— стверджує Борис Олексійович у своїй автобіографії.— Слідство велося в столиці нашої Батьківщини — Москві, де я близько року провів у камерах лубянської тюрми. Одного разу мене від-конвоювали в якийсь бокс і дали прочитати «бомагу», з якої я збагнув, що так званою «трійкою» Особливої наради, яку я, природно, в очі не бачив, засуджений до п’яти років ув’язнення за антирадянську пропаганду. Свій строк я повністю відбув у таборах Вятлагу. В 1957 р. мене викликали куди слід і вручили «бомажку», в якій було сказано про припинення мого «діла» за відсутністю складу злочину». «Роки із дня звільнення (червень 1951) по день реабілітації були найтяжчими і найстрашнішими в моєму житті,— з гіркотою згадує поет.— 3 величезними труднощами мені вдалося прописатися в Харкові, де жили мати й вітчим. Друзів не було, роботи не було, про поновлення в університеті годі було й думати. Якийсь час я працював чорноробом сцени в Харківському російському драматичному театрі, завдяки чому переглянув весь його тодішній репертуар. Закінчив бухгалтерські шестимісячні курси і став працювати бухгалтером». І потай писав вірші, не сподіваючись, що вони коли-небудь побачать світ. Дебют опального поета в літературі відбувся за хрущовської «відлиги», 1958 р., коли на сторінках листопадового номера ж. «Знамя» була опублікована добірка із 4 віршів, підписана дівочим прізвищем його матері Наталі Миколаївни Чичибабіної. Відтоді поезіям Бориса Чичибабіна надали свої шпальти журнали «Новьій мир», «Юность», «Радуга». А 1963 р. вийшли друком майже одночасно в Москві і Харкові дві збірки його віршів «Молодость» і «Мороз и солнце». Затим до читача дійшли книжки «Гармония» (1965) і «Пльївет «Аврора» (1967). А після цього в долі поета настала двадцятирічна вимушена мовчанка. В червні 1973 р. під тиском впливових інстанцій, де добре пам’ятали «плями» в біографії поета, він був виключений із Спілки письменників, як записано в протоколі № 12 засідання Президії Правління СПУ, «за дії, які суперечать вимогам Статуту СП СРСР, що проявилися в антигромадських вчинках і написанні антирадянських віршів». А точніше: за написання віршів, в яких поет бив на сполох, спостерігаючи, як вражає суспільство саркома неосталінщини. Після цього перед Чичибабіним наглухо зачинилися двері редакцій і видавництв. Працюючи майстром у Харківському міському тролейбусно-трамвайному управлінні, він стійко зносив новий удар долі, продовжував писати вірші і чекав свого часу. Друге народження поета Бориса Чичибабіна відбулось в 1987 р., коли на сторінках «Огонька», «Нового мира», «Литературной газетьі» були опубліковані цикли його віршів. Того ж року він був поновлений у Спілці письменників. А 1990 р. удостоєний Державної премії СРСР у галузі літератури.