Вероніка черняхівська

Черняхівська Вероніка Олександрівна народилася 25 квітня 1900 р. в Києві. її мати — відома письменниця й громадська діячка Людмила Михайлівна — була донькою класика української літератури Михайла Старицького, а батько, Олександр Григорович Черняхівський, професор-медик Київського університету св. Володимира, належав до найпрогресивніших верств тодішнього суспільства. Вероніка Черняхівська рано виявила свій талант як поетеса і перекладачка. Оригінальні поезії вона вперше надрукувала в альманасі «Гроно» (1920). Окрім цього, переклала на українську «Місячне сяйво» Джека Лондона (1927), «Олівера Твіста» Чарльза Діккенса (1929), «Прорість (Жерміналь)» Еміля Золя (1929), вірші французьких, німецьких та іспанських поетів. Авторка віршованих поем-казок «Фріц і Фокс» (1929) та «Кап і Крап» (незавершена). Не належала ні до яких політичних партій і творчих угруповань. У жовтні 1929 року Вероніку Черняхівську вперше було заарештовано органами ДПУ у так званій «справі СВУ». Проте вже в січні 1930 р. вона звільнена як непричетна до цієї міфічної організації. Вдруге заарештували її офіційно 9 січня 1938 року за санкцією військового прокурора. Звинувачена в проведенні «шпигунської контрреволюційної діяльності». Приводом, певно, послужило те, що в 1928— 1929 роках Вероніка разом із батьком побувала в творчому відрядженні у Німеччині... Обставини смерті поетеси і перекладачки Черня-хівської тривалий час були невідомі. Лише зовсім недавно з’ясовано її трагічну долю. На запит працівників Київського музею видатних діячів української культури з КДБ УРСР отримано офіційну відповідь, в якій зазначено: «Постановою «трійки» при Київському НКВС від 21 вересня 1938 року засуджена до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок виконаний 22 вересня 1938 року. Відомостей про місце поховання Ганжі-Черняхівської В. О. немає і встановити за давністю не уявляється можливим». 29 квітня 1989 року прокуратурою Київського військового округу цілковито реабілітована.

Василь чечвянський

Чечвянський (Губенко) Василь Михайлович народився 28 лютого 1898 р. в с. Грунь нинішнього Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім’ї. Брат Остапа Вишні. В роки громадянської війни перебував у лавах Червоної Армії. Потім працював у газеті «Вісті» (Полтава) та журналі «Червоний перець». Належав до літературних організацій «Плуг», ВУСПП. Окремими виданнями вийшли збірки гумору й сатири «Царі природи», «Ех, товариші...» (1928), «Кадило», «Між іншим», «Оздоровлення апарату», «Оскуднєніє», «Переливання крові», «Фактор» (1929), «Не вам кажучи», «Пародії», «Республіканці» (1930), «Нещасні» (1933), «Учителю — путьовку» (1934). ... 2 листопада 1936 р. помічник начальника III відділення секретно-політичного відділу УДБ Харківського обласного управління НКВС молодший лейтенант Держбезпеки Замков постановив: заарештувати Чечвянського-Губенка і тримати його під охороною в спецкорпусі № 1 управління. Наступного дня й відбувся арешт. Тоді ж були й вилучені «як контрреволюційні й націоналістичні» книги Чечвянського. Вже другого дня після арешту в результаті «майстерного» допиту, проведеного капітаном Держбезпеки Якушевим і лейтенантом Лисицьким, Чечвянський «зізнався», що є учасником контрреволюційного підпілля з 1933 року, «будучи зв’язаним з активними ворогами Радянської влади» Хвильовим, Вишнею, Кулішем, Вражливим, Поліщуком. 27 лютого 1937 року Замков приймає постанову за розпорядженням УДБ НКВС УРСР: «Чечвянського Василя Михайловича направити в окремій камері вагонзака» в Київ. Тут за нього береться оперативний уповноважений IV відділу Акімов. 19 травня він «знайшов», що «слідством встановлена приналежність Чечвянського-Губенка до української націоналістичної фашистської організації, що стоїть на терористичних позиціях». Ось кілька пунктів з офіційного обвинувачення: «1) Був активним учасником української контрреволюційної націоналістичної фашистсько-терористичної організації, зв’язаної з троцькістсько-зінов’євською терористичною організацією, що здійснила 1 грудня 1934 року злодійське вбивство тов. Кірова і готувала в наступні роки терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянського уряду. 2) Вів активну роботу по створенню терористичних кадрів, пропагуючи ідеї терору. 3) По контрреволюційній роботі був зв’язаний з активними учасниками організації Ковтуном-Вухналем, Савицьким-Гедзем і Волковичем». У протоколі закритого судового засідання виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 року читаємо: «Підсудний відповів, що винним себе не визнає. Від своїх показань на попередньому слідстві відмовляється, тому що дав їх під тиском слідства... Підсудний заявив, що показання не-відповідають дійсності... В останньому слові нічого сказати не побажав...» І ось вирок: розстріл із конфіскацією всього приналежного йому майна. Вирок був остаточний і оскарженню не підлягав відповідно до постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року. Чечвянський розстріляний 15 липня 1937 року. 16 травня 1957 року Військова колегія Верховного Суду СРСР прийняла ухвалу: вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 14 липня 1937 року стосовно Чечвянського-Губенка Василя Михайловича скасувати за обставин, що наново відкрилися, і справу про нього припинити за відсутністю складу злочину. Василь Чечвянський реабілітований посмертно.