Дмитро чепурний

Чепурний Дмитро Іванович народився 12 листопада 1908 року в м. Броварах під Києвом в родині кустаря. Закінчив Київський інститут народної освіти. Працював у пресі, секретарем драматичної секції Спілки письменників України. Належав до літературних організацій «Молодняк», ВУСПП, Спілки письменників СРСР. Видав поетичні збірки «Комсомольські будні» (1929), «Земля», «Кольчина біографія» (1930), «Сімнадцять» (1931), «Зміна йде», «Фронти» (1932), «Фрагменти» (1934), п’єси «Завтрашній колгоспник», «Зустрічі весни» (1933). Арештований 23 квітня 1937 року в Києві. На першому ж допиті заявив: «Ні, винним себе в контрреволюційній діяльності не визнаю. Арештованих Проня, Коваленка, Ярошенка, Мороза як учасників націонал-фашистської організації я не знаю». Та згодом змушений був взяти на себе вину (протизаконні методи слідства він разюче описав у скаргах в різні урядові інстанції з місць ув’язнення). В обвинувальному висновку стверджується, що Чепурний «був учасником контрреволюційної націонал-фашистської троцькістської терористичної організації, зв’язаної з контрреволюційною троцькістсько-зінов’євською терористичною організацією, яка вчинила 1 грудня 1934 року підле вбивство тов. Кірова». Цей документ написаний оперуповноваженим НКВС УРСР Проскуряковим і затверджений заступником наркома внутрішніх справ УРСР Івановим та помічником прокурора СРСР Рогинським. На закритому судовому засіданні Військової колегії Верховного Суду СРСР 15 липня 1937 року Д. Чепурний був засуджений до тюремного ув’язнення строком на 10 років із поразкою політичних прав на 5 років і з конфіскацією належного йому майна. Відбував Д. Чепурний ув’язнення в тюрмах міста Володимира, Новосибірської та Московської областей. 13 серпня 1940 року подав заяву про перегляд своєї справи, але вирок Військової колегії залишили в силі. Невдовзі знову звернувся зі скаргою на ім’я Генерального прокурора СРСР, в якій писав: «Я заперечував несправедливе обвинувачення, але, не винісши всіляких погроз з боку слідчого, підписав написаний слідчим Самохваловим протокол про те, що завербований Пронем і Коваленком. Ніяких зізнань і очних ставок, які я вимагав, мені надано не було». Щодо Г. Проня і Б. Коваленка, пояснював: «Я знав цих людей до їх арешту, як членів ВКП(б), як критиків. Ніколи і ніде вони мене не вербували в контрреволюційну організацію. Слідчий Самохвалов мене запевняв у тому, що я міг не знати про вербовку, а ці люди мене «вважали за свого». Проте й ця скарга не була почута. За довідкою УНКВС по Московській області помер Д. Чепурний у місцях ув’язнення 2 червня 1944 року. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 8 травня 1958 року вирок стосовно Чепурного Д. І. скасовано, а справу припинено за відсутністю злочину. Дмитро Чепурний реабілітований посмертно.

Микола чернявський

Чернявський Микола Федотович побачив світ 3 січня 1868 р. в с. Торська Олексіївка (Шахова) Бахмутського повіту на Донеччині в сім’ї сільського диякона. Після Бахмутської духовної школи вступив у Катеринославську духовну семінарію, яку закінчив 1889 р., отримавши посаду вчителя співів та музики у місцевій семінарії. Писати почав у кінці 80-х років. Першу збірку віршів «Пісні кохання» опублікував у Харкові 1895 р. Упродовж 1901 —1903 рр. жив у Чернігові, де заприятелював з Михайлом Коцюбинським (йому присвятив нарис «Червона лілея») та Борисом Грінченком, в спілці з якими видав присвячений П. Кулішеві альманах «Дубове листя».

Більша частина життя і творчості письменника пов’язана з Херсоном, де він оселився 1903 р. В цьому південноукраїнському місті Чернявський видрукував альманахи «З потоку життя» (1905), «Перша ластівка» (1905), випустив у світ власні збірки поезій «Донецькі сонети», «Зорі» та книжечку оповідань «Богові невідомому». До широкого кола читачів, твори Чернявського дійшли лише в 20-х роках, коли з нагоди 60-річчя письменника кооперативне видавництво «Рух» випустило найповніше зібрання його літературної спадщини у десяти томах. Це видання заклало тривку основу для подальших публікацій художнього доробку письменника і його наукового вивчення, розкрило широкий тематичний діапазон творчості. Він один із перших в українській поезії співчутливо змалював тяжке життя робітника-шахтаря. Загалом поезія, як і проза Чернявського, пройнята глибоким гуманізмом, щирою любов’ю до простої людини, прагненням відтворити її внутрішній світ, високі моральні якості. У післявоєнний час після кількарічного піднесення у творчості Чернявського настає занепад. Письменник болісно переживає наступ сталінщини на українську культуру, лютий голодомор 1933-го, масові репресії 30-х років. Його вірші про соціалістичну індустрію, «ходу залізну» промислових гігантів йдуть у руслі офіційної патетично-агітаційної поезії того часу, відзначаються надуманістю, ходульністю, мертвотизною душі і мислі. Десь у середині 1937 р., в час апогею сталінського терору, М. Чернявський був заарештований. Судово-слідчі документи, які б розкривали мартирологічний шлях письменника в сталінсько-беріївських застінках, досі не віднайдені. За існуючими даними, помер він на засланні 26 листопада 1946 р. Микола Чернявський реабілітований посмертно.