Матвій талалаєвський

Талалаєвський Матвій Аронович народився 28 грудня 1908 р. в с. Мохначка на Житомирщині в сім’ї дрібного багатодітного службовця. Велика сім’я ледь зводила кінці з кінцями до початку першої світової війни, а коли Талалаєвський-старший був мобілізований до царської армії і відправлений на фронт, опинилася на грані голодної смерті. Аби заробити кусень хліба для молодших сестер, восьмирічний Матвій змушений був стати підпаском громадської череди. Незважаючи на злидні, він зумів закінчити сільську школу і одразу ж подався в Київ на заробітки. Працював поденником-чорноробом, підмайстром на цукерковій фабриці. Добрі люди допомогли йому поступити на робітфак, після закінчення якого він навчався в Київському інституті профосвіти (1932). Поезія вабила Талалаєвського ще в дитинстві. Але серйозно він зайнявся віршуванням лише в студентську пору, коли познайомився з відомими єврейськими поетами Гофштейном, Квітком, Фефером. Саме вони і допомогли молодому початківцеві стати на ноги. Працюючи у редакціях газет та завлітом у київських театрах, писав вірші єврейською і українською мовами. До Великої Вітчизняної війни опублікував 14 збірок поезій, кільканадцять п’єс для дитячих театрів. На другий день фашистської навали Талалаєвський разом із численною групою київських письменників добровільцем вирушив на фронт. У складі діючої армії пройшов шлях від Києва до берегів Волги, а звідти — до Праги. Нагороджений бойовими орденами і медалями. Лейтмотивом творчості Талалаєвського в 40-ві роки став ратний подвиг рідного народу в боротьбі з коричневою чумою. Відгомін бойовищ знайшов почесне місце в збірках поезій «Развязка боєм» (1941), «Сталинградские стихи» (1943), «Легенда» (1946), «Солдат и знамя» (1947). Творчий злет поета перервали сталінські репресії. Талалаєвський був заарештований 15 листопада 1951 р. серед білого дня в Миколаєві, де проходили його творчі зустрічі з трудящими. Йому пред’явили стандартне для тих часів звинувачення, і без зайвих формальностей Особлива нарада при МДБ СРСР винесла вирок — 10 років позбавлення волі в трудово-виправних таборах особливого режиму. Три роки провів відомий поет, заслужений фронтовик за ґратами. Лише наприкінці 1954 р. судово-слідча справа Талалаєвського була переглянута і припинена за відсутністю складу злочину. Вийшовши на волю, поет повернувся до творчої роботи. Він видав чимало п’єс, збірок віршів, найпомітніші серед яких «Солнечная осень» (1964) і «Зеленые всходы» (1973). Помер 22 вересня 1978 р.

Борис тенета

Тенета Борис Йосипович (справжнє прізвище Гурій) народився 1903 р. на Донбасі, де жив до 1914 року, поки не помер батько. Потім мешкав у Катеринославі, навчався в тамтешньому ІНО, в 1927 р. перевівся до Київського ІНО на третій курс історичного факультету. Літературну творчість починав із поезії. Перші вірші надрукував у 1924 р. в журналах «Червоний шлях», «Зоря», «Нова громада», «Життя й революція» та ін. Як свідчить близький його друг Борис Антоненко-Давидович, «свого часу це був досить відомий автор багатьох ліричних поезій, що так і не вийшли навіть за життя автора окремою збіркою. Не вийшли, бо й сам автор не дбав про таку збірку, вважаючи за своє основне покликання прозу, а на свої вірші дивлячись як на щось інтимне, занадто «своє», де кажеш самому собі щиру правду». На жаль, майже так, як із поезією, сталося взагалі з біографією цієї людини, з потенціалом таланту митця, який фактично не реалізувався. Все розгубилося у вирі складних суспільних подій, не зібране й не вивчене до сьогодні, хоча майже кожна збірка оповідань мала широкі відгуки в періодиці того часу. А встиг письменник видати книжки: «Листи з Криму» (1927), «Гармонія і свинушник» (1928;, «Десята секунда» (1929), «Будні», «Ненависть», «П’яниці» (1930). За розповідями сучасників, Борис Тенета був романтичною натурою, поривався у далекі світи, мріяв про нездійсненні подорожі. Одружившись студентом з однокурсницею, жив дуже бідно, але сподівався побувати на острові Таїті, де жив і творив Гоген. Коли ж омріяна поїздка не вдалася, вони з дружиною назвали свою єдину доньку Таїта. Належав Б. Тенета до творчих угруповань «Ланка» і МАРС, дружив із «ваплітянами», захоплювався памфлетами М. Хвильового. На початку 1933 року він розпочав писати великий історичний роман про завоювання іспанських колонізаторів, безжальне винищення тубільного населення. Писав захоплено, переповідав друзям цілі розділи. Але закінчити твір не пощастило. Після розстрілу в грудні 1934 р. Косинки, Близька, Фальківського хотів отруїтися, бо зрозумів, що смерть наближається й до нього. В цей час у Тенети з’явилася ідея фікс: не датися живим у руки енкаведистам. В переказі дружини Є. Плужника є його план «виживання»: «Небезпека наближається, скоро і по нас прийдуть, а жити так хочеться, що, здається, я зроблю так: піду до річки, залишу свій одяг на березі, покладу в кишеню всі документи на ім’я Бориса Тенети, а сам на голову нав’яжу який-небудь одяг такий, щоб можна лише було прикрити грішне тіло, перепливу річку... І нема мене... Піду, куди очі гледять, без документів, без нічого... А хтось знайде мій одяг на березі з документами, передасть у відділ розшуку міліції, міліція — НКВС. Ну що ж, скажуть, утопився сам, раніше, ніж ми його утопили...» Як свідчить Галина Коваленко-Плужник, Б. Тенета написав навіть листи Сталіну й Горькому, в яких закликав перейнятися «тим, що твориться на Україні, бо ув’язнюють чесних людей, піддаючи їх неймовірним катуванням. Його самого було арештовано 20 січня 1935 року на Кавказі, куди він поїхав до сім’ї. В сухумській в’язниці, де його тримали перед відправкою до Києва, Тенета зробив спробу покінчити життя самогубством. Його врятували і відправили в столицю України. Коли поселили в спецкорпусі НКВС на Інститутській, № 5, за ним встановили цілодобовий нагляд, щоб не отруївся і не порізав вени. Проте 6 лютого 1935 р. його все ж не стало. Подерши на линви рушники і кальсони, він вночі під ковдрою, прив’язавши один кінець за бильце ліжка, затягнув собі на шиї петлю. Тим самим виконав власну обітницю: «Мене бандити не розстріляють, я не дамся...» Так пішов із життя 32-річнйй письменник, який міг зробити значний внесок до нашої літератури.