Михайло пінчевський

Пінчевський Михайло Якович народився 1 квітня 1894 р. в м. Теленешти у Бессарабії в сім’ї дрібного крамаря. Навчався в єврейській релігійній школі (хедері). 1913 р. покинув отчий дім і подався в далекі мандри. Побував у Чілі, Бразілії, Уругваї й нарешті опинився в Аргентіні, де працював чорноробом, слюсарем, кочегаром на пароплаві, вчителем. У цю пору почав писати вірші рідною мовою і видав першу збірку. В пошуках кращої долі 1924 р. повернувся в рідне містечко і згодом перебрався до Радянського Союзу. Деякий час жив у Москві, а з 1928 р.— в Харкові, де співробітничав у єврейських газетах і видав кілька поетичних збірок. 1934 р. Пінчевський переїхав у Київ, де вступив до літературної організації ВУСПП. Член СП СРСР з 1934р. Популярність йому принесли книжки «Бессарабія» (1929), «Чотири поеми» (1930), «Пісні дня» (1932), казки для дітей. Крім поезій, він створив кілька п’єс, поставлених на багатьох сценах країни. З них слід відзначити «Биті карти» (1930), «Ельдорадо» (1936), «Блазень» (1940), «Я живу» (1942), «Виженіть біса» (1946). У жовтні 1938 р. був заарештований як «агент іноземної розвідки». Під час слідства із застосуванням незаконних методів ведення М. Пінчевський неодноразово оголошував голодування і відмовлявся підписувати протоколи допитів. 1939 р. його звільнили за відсутністю складу злочину. Однак 22 липня 1951 р. він знову опиняється за ґратами. Цього разу звинуватили в націоналістичній діяльності та антирадянській агітації. Як «доказ» були використані, зокрема, деякі рядки, довільно вирвані з його творів. Письменник знову оголосив голодування і зажадав відправити його скарги безпосередньо Сталіну чи Берії. Три місяці його годували силоміць. І все ж Особлива нарада засуджує Пінчевського до 10 років виправно-трудового табору суворого режиму. Перебуваючи в таборі, він постійно надсилав скарги в різні інстанції. На початку 1954 р. Колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок Особливої наради за відсутністю в діях Пінчевського складу злочину. Помер письменник 24 березня 1955 р. у Києві.

Люціанна піонтек

Піонтек Люціанна Карлівна народилася 1 липня 1899 р. в м. Лубнах на Полтавщині в сім’ї млинаря. За національністю німкеня. Закінчила Полтавську гімназію, навчалася в Харківському ІНО. Вчителювала, працювала журналісткою, зокрема літредактором у видавництві «Мистецтво». Друкуватися почала 1917 р. Окремими виданнями побачили світ збірки поезій «Тихим дисонансом» та оповідань — «Балаклава». У 1923—1927 рр. разом із своїм чоловіком Іваном Куликом жила в Канаді, де брала участь у роботі української колонії, викладала в робітничих школах. Належала до заокеанської філії «Гарту» в Канаді, затим ВУСППу. Була членом ВКП(б). ...Досі ширяться чутки, що Люціанну Піонтек заарештували, а потім і розстріляли в один день з Іваном Куликом. Проте це не зовсім так. Арештували письменницю 5 серпня 1937 р., оскільки оперуповноважений III відділу УДБ НКВС УРСР сержант Держбезпеки Давидов «знайшов», що вона є «агентом англійської, німецької та польської розвідок...». 19 серпня під час допиту Люціанна Піонтек із зрозумілих зараз причин «зізналася»: «До шпигунської роботи на користь англійців я була залучена 1926 р. моїм колишнім чоловіком Куликом І. Ю. під час нашого спільного перебування в Канаді, де Кулик на перших порах був радником повпредства СРСР в Канаді з українських справ, а останнім часом виконував обов’язки торгпреда і повпреда...» На запитання слідчого, звідки їй відомо, що Іван Кулик був зв’язаний з агентами англійської розвідки, вона нібито відповіла: «Це мені відомо зі слів Кулика». А на запитання: «Ви безпосередньо від Кулика одержували завдання шпигунського характеру?» — відповіла: «Так...» Без конкретних фактів і доказів! У слідчій справі Люціанни Піонтек, як і в справі Івана Кулика, відсутній вирок закритого судового засідання. Є лише довідка про те, що вона засуджена 22 вересня 1937 р. «...за вищою категорією...» (тобто— розстріл). Вирок виконано 25 вересня 1937 року. 19 грудня 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР, розглянувши протест Генерального прокурора Союзу РСР на постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 22 вересня 1937 р., згідно з якою була знищена письменниця, ухвалила: «Постанову НКВС і Прокурора СРСР від 22 вересня 1937 р. щодо Піонтек Л. К. скасувати і справу про неї в карному порядку припинити за відсутністю складу злочину». Люціанна Піонтек реабілітована посмертно.