Панько педа

Панько Педа (Педа Пантелеймон Михайлович) народився 1907 року в с. Тростянець на Вінниччині в сім’ї робітника. Закінчив літературний факультет Одеського ІНО. Викладав українську мову і літературу в середній школі та сільгоспінституті, працював завідуючим літературною частиною Одеського оперного театру. Належав до літературної організації ВУСПП, а потім — до Спілки письменників СРСР. Автор поетичної збірки «Перший рейд» (1931). Арештований 17 грудня 1937 року в Одесі. Обвинувального висновку в його судово-слідчій справі немає, але є постанова, підписана оперуповноваженим НКВС УРСР по Одеській області Козакевичем, в якій зазначено, що П. Педа, «активний учасник контрреволюційної української терористичної організації, мав зв’язки з петлюрівськими елементами і автокефальною церквою». Останнє, як зафіксовано в постанові, відноситься до 1921—22 років, коли обвинувачуваному було 14—15 років (він співав тоді у дитячому церковному хорі). 23 грудня 1937 року «трійкою» при УНКВС УРСР по Одеській області засуджений до розстрілу. Вирок виконано 27 грудня 1937 року. Військовим трибуналом Одеського військового округу 1 березня 1957 року цей вирок скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину. Панько Педа реабілітований посмертно.

Сергій пилипенко

Пилипенко Сергій Володимирович (літ. псевдоніми — Сергій Сліпий, Плугатар, Книгочій та ін.) народився 22 липня 1891 р. у Києві в сім’ї народного вчителя. У 1909 р. закінчив Першу київську гімназію. Навчаючись, брав активну участь у гуртках Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), членом якої вважав себе з 1908 р. Після гімназії поступив на історичний факультет Київського університету (відділ славістики). У 1912 р. за революційну діяльність був відрахований з університету і висланий з Києва без права в’їзду в університетські міста. До першої світової війни вчителював у м. Броварах. Влітку 1914 р. Пилипенка призвали в царську армію і відправили на фронт, де він пройшов шлях від рядового до капітана, здобув усі бойові офіцерські нагороди, був тричі поранений і двічі контужений. У військовому середовищі вів революційну пропаганду, редагував у Ризі фронтову газету «Український голос». Після демобілізації у 1918 р. повернувся до Києва, примкнув до місцевої групи УПСР, що гуртувалася навколо газети «Народна воля», став її редактором. Брав участь в організації повстання проти гетьмана, за що три місяці відсидів у в’язниці. На початку 1919 р., вступивши в суперечку з лідерами есерів і есдеків щодо ставлення до Радянської влади, оголосив про вихід з УПСР і 13 березня вступив у Комуністичну партію більшовиків. Працював переважно як редактор партійних і радянських газет («Більшовик», «Вісті», «Комуніст»), в редакційних відділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КП(б)У «Космос». У часи військових кампаній проти Денікіна і білополяків командував бригадою Червоної Армії. Після закінчення громадянської війни редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у видавництвах «Книгоспілка», ДВУ. Був головою літературної організації «Плуг». В останні роки життя працював директором Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Видав тридцять книжок оповідань і байок. Серед них збірки оповідань «Скалки життя» (1925), «Кара», «Під Черніговом» (1927), збірки байок «Байківниця» (1922), «Байки» (1927), «Свині на дубі» (1932), «Анекдоти старого редактора» (1933), «Байки та оповідання» (1936). Постановою партійної колегії ЦКК КП(б)У від 21 серпня 1933 р. Пилипенка С. В. виключено з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів». Після трусу на квартирі в будинку «Слово» 29 листопада 1933 р. Пилипенка С. В. арештували. Уповноважений секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Проскуряков вбачав у його діях такі ознаки злочинів, передбачених ст. 54-8 і 54-11 КК УРСР: «був активним учасником української контрреволюційної організації — національний блок УВО, яка прагнула повалити Радянську владу на Україні шляхом збройного повстання, і належав до терористичної групи, особисто очолював терористичну трійку в організації замаху на Голову Рад-наркому УРСР тов. Чубаря». Судова «трійка» 23 лютого 1934 р. порушила клопотання перед Колегією ОДПУ застосувати до Пилипенка С. В. «найвищу міру соціального захисту — розстріл». Колегія ОДПУ УРСР 3 березня 1934 р. затвердила цю пропозицію. Постановою Військового трибуналу Київського військового округу від ЗО квітня 1957 р. вирок щодо Пилипенка С. В. скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. Сергій Пилипенко реабілітований посмертно.