Андрій михайлюк

Михайлюк Андрій Семенович народився ЗО листопада 1911 р. в с. Германівка (тепер с. Красне Друге Обухівського району) на Київщині в селянській сім’ї. 1929 р. поступив у Київський електромеханічний технікум. Тоді ж виявив нахил до літературної творчості. Перший свій вірш за рекомендацією Гео Шкурупія опублікував у журналі «Нова генерація». У 1930 р. переїхав до Харкова, де працював у виїзній редакції «Вістей». В 1934 р. переїхав до Києва. Андрій Михайлюк — автор збірок «Вірші» (1932), «Кінець ідилії» (1933), «Сонячний день» (1936). Переклав українською мовою поему М. Некрасова «Кому на Русі жити добре?». Належав до літературної організації «Нова генерація». ...Заарештовано Михайлюка 11 вересня 1937 р. Два нічні допити, дві очні ставки (з Михайлем Семенком, котрий нібито передав заарештованому бомбу для здійснення терористичної акції, та рідним братом, у якого та бомба нібито зберігалась) і обвинувальний висновок, який склав начальник відділення УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Рєзников, а затвердив помічник начальника IV відділу УДБ НКВС УРСР Хатеневер. У ньому, зокрема, зазначалося, що Андрій Михайлюк «...був учасником контрреволюційної української націоналістично-терористичної організації, яка ставила своєю метою збройне повалення Радянської влади на Україні і встановлення фашистського ладу»; що він «...одержав завдання особисто здійснити терористичний акт над керівниками ЦК КП(б)У і Радянського уряду 1 травня 1937 р.». 23 жовтня 1937 р. на закритому засіданні Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила поета до розстрілу. Вирок виконано в Києві 24 жовтня 1937 р. 22 жовтня 1957 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала ухвалу щодо А. С. Михайлюка від 23 жовтня 1937 р. і справу про нього припинила за відсутністю складу злочину. Андрій Михайлюк реабілітований посмертно.

Михайло мороз

Мороз Михайло Якимович народився 20 травня 1905 р. в с. Бубновка на Вінниччині в хліборобській сім’ї. Закінчив Гайсинський землемірний технікум, кілька років працював геодезистом. З 1928-го по 1931 рік був співробітником редакції газети «Колгоспне село». Літературну діяльність почав 1928 року. Автор поетичних книжок «Куємо перемогу» (1932), «Світанкова зустріч» (1936), книжок оповідань «Вертуни» (1930), «Розвідачі» (1931), нарисів «Вугільний крос» (1932), «Румунський «Рай» (1933), повістей «Гнані і голодні» (1932), «Повісті мого життя» (1933), п’єси для дітей «Зміна — зміні» (1932), яка широко використовувалася шкільною художньою самодіяльністю. Судово-слідчої справи М. Мороза в архівах не виявлено. Отже, про час його арешту, перебіг слідства, вирок, місце відбуття покарання і смерть документальних даних немає. В його особовій справі, яка зберігається в Спілці письменників України, є копія ухвали Військової колегії Верховного Суду СРСР від 8 жовтня 1957 року про те, що судову справу щодо нього припинено за відсутністю складу злочину. У згаданій справі є позитивні відгуки про творчість цього письменника, які належать Павлові Усенку і Юрію Гундичу. Останній, зокрема, засвідчує, що перед арештом Мороз закінчив роман «Диплом» про життя на Західній Україні за пілсудщини. Рукопис було відредаговано в Держлітвидаві України і повернуто авторові для перегляду. Але з арештом письменника весь його архів, в тому числі і рукопис роману, безслідно зникли. Судячи з того, що остання книжка М. Мороза вийшла друком у 1936 р., можна вважати, що шал сталінського терору поглинув його в 1937—1938 роках. Михайло Мороз реабілітований посмертно.