Іван маловічко

Маловічко Іван Кирилович народився 7 листопада 1909 року в с. Верещаки Лисянського району на Черкащині. Навчався в Одеському кінотехнікумі, служив у прикордонниках, працював у харківській газеті «Юний піонер». Почав друкуватися 1928 року. Належав до літературної організації «Нова генерація», потім — до Спілки письменників СРСР (1934). Автор поетичних збірок «Шефи», «Голова на плечах», «Соціалістична весна» (1930), «Помор’я», «В книзі маємо мову про ніч штормову» (1932), «Мореїн із Комі» (1934), оповідань та нарисів «З історії Одеського порту» (1935), «На кордоні» (1936). Арештований 21 вересня 1937 року в Харкові. Слідство велося в Києві. В обвинувальному висновку, підписаному оперуповноваженим НКВС УРСР Акімовим (Егідесом), начальником відділу НКВС УРСР Хатеневером та затвердженому військовим прокурором КВО, зазначено, що І. Маловічко «з 1936 року був активним учасником антирадянської української націоналістичної організації, до якої був втягнутий Семенком М. В., розстріляним за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР у жовтні 1937 року». Під час слідства Маловічко рішуче заперечував свою приналежність до антирадянськоі’ організації. 17 листопада 1937 року спеціальною «трійкою» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР він був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 26 листопада 1937 року. Після смерті Сталіна про реабілітацію Маловічка клопоталося Правління СПУ, подавши до органів правосуддя розгорнуту характеристику його як поета і громадянина. Ухвалою військового трибуналу Київського військового округу від 15 березня 1957 року вирок стосовно І. Маловічка скасовано, а справу його припинено за відсутністю складу злочину. Вдові поета Зубковій З. Г. Харківським міським бюро ЗАГС була видана довідка, в якій стверджувалося, що її чоловік помер у місцях ув’язнення 26 жовтня 1942 року від крупозного запалення легенів (свідоцтво видано за розпорядженням органів КДБ при Раді Міністрів УРСР на виконання спеціальної вказівки № 108 від 24 серпня 1955 року). Іван Маловічко реабілітований посмертно.

Мойсей мижирицький

Мижирицький Мойсей Юхимович народився 15 травня 1901 р. у м. Хабне на Київщині в сім’ї дрібного ремісника. Як і його ровесники, початкову освіту здобув у місцевій школі. Переїхав до Києва, навчався на робітфаці, затим поступив у Московський університет на філологічний факультет (єврейське відділення). По закінченні МДУ повернувся до Києва і був зарахований в аспірантуру Інституту єврейської культури Академії наук України. Після захисту кандидатської дисертації Мижирицького запросили на посаду старшого наукового працівника цього ж інституту. Після його ліквідації перейшов на роботу до Кабінету єврейської культури при АН УРСР в Києві. З 1924 р. регулярно друкував на сторінках періодики критичні статті і наукові розвідки з питань єврейської літератури, брав активну участь у діяльності ВУСППу. Був делегатом І установчого з’їзду письменників і після утворення Всесоюзної спілки став одним із перших її членів. В історію вітчизняної культури Мойсей Мижирицький увійшов як талановитий дослідник і невтомний пропагандист єврейської літератури. Окремими книжками опубліковані його монографія про видатного єврейського прозаїка Давида Бергельсона та збірка «Етюди», літературні портрети Давида Гофштейна, Іцика Фефера, Іллі Шехтмана та ін. У роки Великої Вітчизняної війни жив у Баш-кирії. Працював у евакуйованому в Уфу Кабінеті єврейської культури, співробітничав в органі Антифашистського єврейського комітету — газеті «Ейнікайт». Після перемоги повернувся до Києва і продовжував працювати в системі Академії наук УРСР. Але в кінці сорокових років за вказівкою «отця всіх народів» у країні розпочалася розгнуздана антисемітська кампанія... Закривалися єврейські школи, театри, друковані органи, наукові асоціації. Був ліквідований і Кабінет єврейської культури, а всі його співробітники заарештовані. Не поминула біда і Мойсея Мижирицького. 16 липня 1951 р. він, незважаючи на тяжку хворобу, опинився за ґратами. Йому було пред’явлено стандартне для того часу звинувачення: злочинні зв’язки з Антифашистським єврейським комітетом, шпигунська діяльність, сіоністська пропаганда. Особлива нарада при МДБ СРСР винесла йому стандартний вирок: 10 років виправно-трудових таборів суворого режиму. На шляху до Магадана морально і фізично розбитий Мижирицький помер в арештантському вагоні. Начальник конвойної команди записав у спеціальній обліковій картці причину смерті: «Помер від тяжкого інсульту». На клопотання Спілки письменників України Верховний Суд СРСР в січні 1957 р. переглянув справу М. Ю. Мижирицького і скасував постанову Особливої наради за відсутністю в діях останнього складу злочину. . Мойсей Мижирицький реабілітований посмертно.