Володимир коряк

Коряк Володимир Дмитрович народився 14 січня 1889 р. в м. Слов’янську Донецької області в сім’ї купця. За участь у революційному русі був засланий у Тургайський край, де пробув до Лютневої революції 1917 року. З 1917-го по 1920 рік належав до Української партії соціал-революціонерів (боротьбистів), з 1920-го до 1437 р. був членом КП(6)У. Займався літературною роботою, працював в установах Наркомосу, в редакціях газет і журналів, у Держвидаві України. у вузах Харкова. Письменник входив до літературних організацій «Гарт» та ВУСПП. був автором праць «Тарас Шевченко» (1925), «Нарис історії української літератури» (1925) та двотомника під такою ж назвою. Досліджував творчість В. Стефаника. Видав книгу прози під назвою «В боях» (1933). Маючи незакінчену середню освіту. Коряк став професором Харківського державного університету, завідував кафедрою української літератури, а в інституті імені Т. Г . Шевченка вів кабінет радянської літератури. У 30-х роках був широко відомий розгромними виступами проти окремих літераторів, до числа яких належав Микола Хвильовий. Близькість до кіл офіційної критики (до зав. відділом ЦК КП(б)У А. Хвилі), ортодоксальні критичні виступи створили Коряку відповідну репутацію. 30 вересня 1937 р. після виключення з КП(б)У як «буржуазного націоналіста, що не побажав роззброїтися проти Радянської влади», на письменника відкрили «справу». 1 жовтня його квартиру обшукали, господаря заарештували. В одній із заяв заарештований «зізнався» в тому, що вів «контрреволюційну» роботу й визнав, що заслуговує на покарання. 21 грудня 1937 р. відбувся суд. Вирок найтяжчий — розстріл. Наступного дня В. Коряка не стало. Його дружину Софію Назарівну заарештували через три тижні після нього. Як помічник «ворога народу», НОНУ 5 років відбувала покарання в Караганді. На волі залишилися доньки — сімнадцятилітня Оксана й на п’ять років старша Галина. Остання пізніше разом з матір’ю почала клопотатися про реабілітацію батька. 1956 р. Галина Володимирівна звернулася до М.С.Хрущова. Відбулася реабілітація. Ім’я письменника Коряка повернулося в літературу.

Григорій косинка

Косинка (справжнє прізвище — Стрілець) Григорій Михайлович народився 29 листопада 1899 року в с. Щербанівка Обухівського повіту на Київщині в сім’ї малоземельних селян. Двокласну школу закінчив у сусідньому селі Красне, де жив його дід по матері. Коли йому виповнилося 14 років, вирушив до Києва на заробітки. Працював чистильником чобіт, канцеляристом і водночас закінчив вечірні гімназіальні курси. Брав участь у громадянській війні, сидів три місяці в тюрмі (можливо, це була муравйовська тюрма, зображена пізніше письменником у новелі «Фауст»). Впродовж 1919—1922 років учився в Київському інституті народної освіти. Перші зарисовки і статті опублікував 1919 р. в газеті «Боротьба». Працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова громада» та «Всесвіт», редактором ДВУ і Київської кінофабрики, директором Харківського і Київського радіокомітетів. Входив до творчої групи «Гроно», яка видала альманах під такою ж назвою, опублікувавши в НЬОМУ три етюди: «Під брамою собору», «Мент», «За земельку». Потім став членом літературного угрупованню «Ланка», яке в 1926 році перейменувалося на «Марс» (Майстерню революційного слова). Після ліквідації літературних організацій у 1932 році був позагруповим. Тематично творчість Косинки є відображенням проблем пореволюційного села. Ідейно-стильове спрямування її розвивалось у традиціях модерної української новели рубежу XIX — XX століть, найяскравішим представником якої був Василь Стефаник. З ним Косинка підтримував листування, одержуючи від видатного майстра по-батьківськи щирі творчі поради. Стефаник називав Косинку «своїм сином із Дівич-гори» (назва гори поблизу Києва). Уже перша збірка новел Косинки «На золотих богів» (1922) засвідчила: перед читачем не речник якоїсь однієї політичної тенденції. Як художник «від бога», він виступав «за всіх» і «проти всіх»; ЙОМУ боліли і рани бідності найбільш окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита-дезертира», та кров переконаного партійця, і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів та «вічних» міщан. Віддавши на початку творчості данину імпресіоністичним, символістським і романтичним барвам, Косинка вже в другій книжці новел «В житах» (1926) постав перед читачем як сформований майстер реалістичного письма стефаниківського типу. Об’єктивність художнього письма Косинки і гострота відтворюваних ним життєвих конфліктів викликали здивування в середовищі критиків, а відверті вульгаризатори з-поміж них навіть публічно звинувачували письменника в поетизації ворожих радянській дійсності сил, в апологегизації куркульства, бандитизму і г. пі. В. Корняк писав, що з новел Косинки не ясно, з ким ВІН І проти кого; Я. Савченку здавалось, що з усіх. сучасних письменників Косинка «найяскравіший»; а С. Щупак і О. Полторацький кваліфікували І Косинку як куркульського агента в радянській літературі. Натомість високу оцінку творам письменника давали М. Ірчан, М. Рильський, С. Єфремов та ін. Арештовано Косинку 4 листопада 1934 р. по звинуваченню в приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти керівників партії І Радянської влади. У вироку виїзної Військової колегії Верховного Суду Соплу РС.’Р у справі терористів-білогвардійців від 15 грудня 1934 р. (по цьому процесу «проходили» також письменники Фальківський, Близько, Буревій, Антін і Іван Крушельницькі) зазначається: «Суд встановив, що більшість обвинувачених прибули в СРСР через Польщу, а частина – через Румунію, маючи завдання вчиняти на території УРСР терористичні акти. При затриманні у більшості обвинувачених забрано револьвери і ручні гранати. Керуючись постановою ЦВК Союзу РСР від 1.Х 11.1934 р., виїзна сесія Військової колегії присудила... Григорія Косинку-Стрільця... розстріляти». Вирок бук виконаний у Кисні того ж дня. Посмертна реабілітацій письменника відбулася 19 жовтня 1957 р. У копії довідки за формою № 30, то зберігається в архівних фондах ЦНБ ім. Вернадського АН УРСР, зазначається: «Дело по обвинению Косынка-Стрелец Г. М., арестованного 5 ноября 1934 года, пересмотрено Военной коллегией Верховного Суда СССН І9 октября 1957 года. Приговор Воєнной коллегии от 13—15 декабря 1934 года в отношении Косынки-Стрелец Г. М. по вновь открывшимся обстоятельствам отменен, и дело за отсутствием состава преступления прекращено. Косынка-Стрелец реабилитирован посмертно».