Іван багмут

Багмут Іван Андріанович народився 7 червня 1903 р. в с. Байбаківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер — Царичанський район Дніпропетровської області) в сім’ї вчителя. Середню освіту здобув у Новомосковській чоловічій класичній гімназії. Після закінчення вступив на останній курс учительської семінарії, яку закінчив 1921 р. Учителював у семирічній школі рідного села. Згодом переїхав до Харкова. Працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, затим — редактором юнацької літератури в Державному видавництві України, літературним редактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом у РАТАУ. Працю поєднував з навчанням у Харківському сільськогосподарському інституті. У кінці 20-х років Багмут багато подорожував по країні, результатом чого стали книжки нарисів, публікації в харківських газетах і журналах. Видав книжки: «Подорож до Небесних гір» (1930), «Преріями та джунглями Біробіджана» (1931), «Вибухи на Півночі» (1932), «Карелія» (1933), «Верхівці засніжених тундр» (1935). Був членом літературних організацій «Молодняк» і «Пролетфронт». Літературна діяльність Івана Багмута перервалася 9 серпня 1935 р., коли Особлива нарада при Харківському управлінні НКВС УРСР за вигадану контрреволюційну діяльність засудила його на 6 років позбавлення волі. Відбував строк у виправно-трудових таборах Чиб’ю, Уса, Абезь (Комі АРСР). Працював геологом у пошуковій партії, що обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Після звільнення в 1941 р. залишився працювати там же вільнонайманим, подав заяву з проханням добровільно послати його на фронт. У вересні 1942 р. пішов рядовим у стрілецький полк. Був розвідником на Воронезькому фронті. В лютому 1943 р. важко поранений. Після лікування, в лютому 1944 р., Багмут повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду. У грудні 1945 р. перейшов на творчу роботу. Видав збірки оповідань «Гарячі джерела» (1947), «Оповідання» (1951), «Шматок пирога» (1957), «Злидні» (1958), «Знак на стіні» (1961); повість «Щасливий день суворовця Криничного» (1948), «Господарі Охотських гір» (1949), «Служу Радянському Союзу» (1950)> «Блакитне плесо» (1959), «Записки солдата», «Подвиг творився так» (1961), «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964), «Життєпис слухняного хлопця» (1968); п’єси «Дорога мамочка» (у співавт., 1952), «Степи цвітуть» (1959). Іван Багмут удостоєний літературної премії імені Лесі Українки 1973 р. Президія Харківського обласного суду розглянула судово-слідчу справу письменника і 22 березня 1957 р. скасувала постанову Особливої наради при НКВС УРСР від 9 серпня 1935 р. як безпідставну, за відсутністю складу злочину. Помер 20 серпня 1975 р.

Рива балясна

Рива Наумівна Балясна народилася 8 березня 1910 р. в м. Радомишлі на Житомирщині. В ранньому дитинстві лишилася без батьків і виховувалася в дитбудинку. З п’ятнадцяти років розпочала свою трудову біографію — навчалася у взуттєвому фабзавучі, працювала робітницею пошивочного цеху Першої взуттєвої київської фабрики. Закінчила Київський ІНО та аспірантуру при Інституті єврейської культури АН УРСР. Під час Великої Вітчизняної війни перебувала в евакуації, в м. Уфі. Перша поетична збірка єврейською мовою «Переклик» побачила світ у 1934 р. Друга — «Світлі дороги» — 1940 р. Низку книжок видано в перекладі українською та російською мовами: «Стихи» (1934), «Дівчина з Іванкова» (1947), «Юнь моя», «Снег и тишина» (1961), «В серці не згасаючи» (1967), «Вітри крилаті» (1971), «Четверть века» (1973). На початку свого творчого шляху Балясна належала до письменницьких ораганізацій «Молодняк», ВУСПП. Брала активну участь у літературному житті республіки, будучи членом єврейської секції СПУ та редактором у видавництвах. 6 травня 1952 р. письменниця була заарештована за звинуваченням у контрреволюційній націоналістичній діяльності. Під час слідства вона тяжко захворіла. Незважаючи на це, рішенням Особливої наради від 23 серпня 1952 р. Балясна була засуджена на 10 років концтаборів. По прибутті до зловісно знаменитої залізничної станції Інта неподалік Воркути, де було призначено відбувати строк покарання, Балясну просто з вагона на ношах перенесли в табірну лікарню. В табірному пункті для в’язнів-інвалідів письменниця перебувала понад чотири роки. На початку 1956 р. була звільнена внаслідок перегляду її справи і реабілітації за відсутністю складу злочину. Рива Балясна померла 1 жовтня 1980 р. в Києві.