Абрам каган

Каган Абрам Якович народився в м. Бердичеві 27 грудня 1900 р. в сім’ї дрібного крамаря. Закінчив Бердичівське комерційне училище, після чого тривалий час учителював у трудових школах. Водночас співробітничав у деяких єврейських періодичних виданнях, зокрема в газеті «Ейнікайт». Друкуватися почав у 1922 р. після того, як переїхав до Харкова — тодішньої столиці України. Першу книжечку віршів випустив у 1923 р. Після цього писав лише прозу. Окремими виданнями вийшли збірки новел «Свиня», «Уламки», «Оповідання». Деякі з цих речей були перекладені і видрукувані українською мовою. Каган — автор романів «Енергія», «Арн Ліберман», «Шолом-Алейхем» та ін. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, евакуювався до Башкирії, після Перемоги повернувся до Києва. Каган був заарештований у січні 1949 р. за тими ж звинуваченнями, які приписувались іншим єврейським письменникам. Був засуджений на 15 років спец-таборів. Реабілітований 9 січня 1956 р. Помер 17 грудня 1965 р.

Аркадій казка

Казка Аркадій Васильович народився 23 вересня 1890 р. в м. Седневі на Чернігівщині в родині шевця. Батько поета, за походженням козак, любив спів та музику, керував церковним хором. Цю пристрасть до пісні перейняв і син. Закінчив Чернігівське реальне училище. Під час навчання заприязнився з Павлом Тичиною, з яким мешкав в інтернаті при монастирі, разом співав у хорі і відвідував славнозвісні «суботи» Михайла Коцюбинського. Навчався в Київському комерційному інституті, але не закінчив його через нестатки. Повернувся до Чернігова, працював креслярем у земській управі. Згодом учителював у селах Київщини і Дніпропетровщини, в Одесі, викладав співи та українську мову. Ще до Жовтневої революції Казка перекладав із західноєвропейських та російської літератур. У радянський час власні вірші і поеми друкував у журналах «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Плуг». На початку 20-х років підготував рукописну збірку поезій «ЬатепгаЬііе» («Сумливе»), яку подарував Григорієві Верьовці. З листа до Тичини від 11 лютого 1925 року видно, що Казка готував до видання збірку «Розірване намисто», а в листі до свого учня Василя Мисика писав про підготовку збірки «Васильки». Та цим творчим планам не судилося здійснитися: вночі 10 вересня 1929 р. Казку було заарештовано у справі так званої СВУ й відправлено в одеську в’язницю. Не відаючи за собою вини, доведений до відчаю, Аркадій Казка 23 листопада того ж року повісився в камері. Матеріалів слідства в архівах не виявлено. Видати збірку свого друга мріяв Павло Тичина ще на початку 60-х років, хоча ім’я Казки, як і всіх репресованих у справі СВУ, було під німою забороною. Лише 1965 року у збірнику «День поезії» В. Мисик опублікував низку творів свого вчителя. 1989 року у видавництві «Радянський письменник» побачила світ книжка Аркадія Казки «Васильки» (упорядкування і вступна стаття С.Тельнюка). Там подано оригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І. Буніна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефані. Архів Казки загинув під час Великої Вітчизняної війни. Тичина, який називав Казку «дивовижно совісним і щирим поетом», засвідчив, що дружба з цією людиною дала йому безмірно багато. У зв’язку з трагічною смертю А. Казки у в’язничній камері він писав до дружини Лідії Петрівни: «Так не повелося йому в житті (...) І таланту не розвинув. І світу білого не випив». Ця сумна сентенція звучить болісно й символічно, адже «світу білого не випив» кожен, увічнений у цьому мартиролозі.