Майк йогансен

Йогансен Майк (Михайло) Гервасійович народився 5 листопада 1895 р. у Харкові в сім’ї вчителя. Виростав і виховувався майбутній письменник у благодатному інтернаціональному середовищі (мати його була щирою українкою, батько походив із древнього шведського роду, навчався Майк у класичній російській гімназії), яке зумовило розквіт його виняткових лінгвістичних здібностей. На час закінчення Харківського університету (1917) він знав старогрецьку й латину, вільно володів англійською, німецькою, італійською, іспанською і французькою, не кажучи вже про скандінавські та слов’янські мови. Як засвідчували сучасники, «з Майка був чортівськи здібний лінгвіст, але стільки ж обдарований він був і для сприйняття технічних знань... Був Майк заповзятий літератор — поет, прозаїк, теоретик, але так само кохався в абстрактних категоріях, у так званих «чистих науках». Освіту мав енциклопедичну, невпинно поглинав нові знання та інформації, в той же час будучи пристрасним спортсменом майже в усіх видах спорту». Майку Йогансену судилося долею стати одним із зачинателів пожовтневої української літератури, був біля витоків перших пролетарських літературних організацій на Україні. Він один із засновників «Гарту» (1922), а після його розпаду — активний фундатор ВАПЛІТЕ. В подальшому очолив так звану «Групу А», що склалася з літераторів, які відійшли від ВАПЛІТЕ. З його ініціативи з’явилися на світ журнал-альманах «Літературний ярмарок» (ЛЯ), а дещо пізніше— «Універсальний журнал» (УЖ), про який Микола Хвильовий з властивим йому сарказмом відгукувався: «Рожденный ползать летать не может». На початку свого творчого шляху Йогансен тяжів до футуристів. Формалістичні тенденції проглядалися вже в перших його поетичних збірках «Д’горі» (1921), «Кроковеє коло» (1922), «Революція» (1923), «Доробок» (1924). А його теоретична розробка «Як будується оповідання», за свідченням сучасників, стала справжнім «євангелієм» українських формалістів двадцятих років. Йогансен по праву вважається засновником школи українського нарису. Його «Три подорожі» (1932), «Під парусом на дубі» (1933), «Подорож у Дагестан» (1933), «Кос-Чагил на Еббі» (1936) і нині можуть служити еталоном майстерності. Про розмаїття таланту Йогансена засвідчує той факт, що він на високому професійному рівні складав різні граматики і словники, корпуси народних приказок і прислів’їв, писав спеціальні збірники і наукові розвідки. А до всього ще й перекладав практично з усіх європейських мов. За своєю добропорядністю, внутрішньою культурою, неповторною самобутністю Йогансен був антагоністично чужорідний антигуманній, аморальній, безлико сірій моделі сталінського «раю». Він це прекрасно розумів. Особливо після того, як проти нього оголосила хрестовий похід у пресі вислужницька, вульгарно-соціологічна критика. Зловісні передчуття Йогансена збулися пізньої ночі 18 серпня 1937 р., коли він був заарештований у своїй харківській квартирі по вулиці Червоних письменників, 5. Підставою для ув’язнення послужили, як говорилося в постанові про порушення кримінальної справи, «матеріали про участь Йогансена в діяльності антирадянської, націоналістичної організації, яка прагнула шляхом терору й збройного повстання проти Радянської влади відірвати Україну від Радянського Союзу». На допитах Йогансен поводився з властивою йому гідністю: не запобігав перед слідчим Замковим, не «топив» побратимів по перу, не приховував своїх політичних поглядів. «В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня — ніякий не терорист,— свідчив він на допиті 16 жовтня 1937 р.— Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади». 24 жовтня Йогансену було пред’явлено обвинувальний висновок, підготовлений оперуповноваженим Харківського УНКВС Половецьким і затверджений заступником начальника управління Рейхманом, в якому зазначалося, що Йогансен «з 1932 р. був учасником антирадянської націоналістичної організації, яка ставила своєю метою повалення Радянської влади методами терору й збройного повстання; завербував 4 особи для участі в повстанні; погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників Компартії і Радянського уряду». На підставі цього М. Йогансен був відданий до суду Військової колегії Верховного Суду СРСР, яка, розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 р. судово-слідчу справу, винесла вирок: «Йогансена М. Г. присудити до вищої міри кримінальної покари — розстрілу з конфіскацією всього особисто йому приналежного майна. Вирок остаточний і на підставі Постанови ЦВК СРСР від 4 грудня 1934 р. підлягає негайному виконанню». Йогансен був розстріляний у Києві 27 жовтня 1937 р. У вересні 1956 р. правління СПУ звернулося до прокуратури УРСР з клопотанням переглянути справу М. Йогансена і реабілітувати його. 20 березня 1958 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР на своєму засіданні ухвалила: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 26 жовтня 1937 р. по відношенню Йогансена М. Г. скасувати і справу про нього виробництвом припинити за відсутністю складу злочину». Майк Йогансен реабілітований посмертно.