Володимир зорін

Зорін Володимир Петрович (Веля Пашун) народився в 1904 р. в степах Бессарабії в сім’ї цигана. З дитинства водив багацькі отари з батьком-чабаном. Мужній, сміливий хлопець брав участь у громадянській війні. 1919 р. став членом більшовицької партії, дещо пізніше закінчив Школу червоної старшини у Харкові, обрав шлях літератора. Працівник редакції газети «Вісті». В 1929 р. видав нарис «Цигани на Україні» й відтоді активно виступає в літературі. Одна з основних тем творчості В. Зоріна — громадянська війна на Півдні України, утвердження Радянської влади в придністровських степах. Події революційної пори, перебіг соціально-політичних процесів і місце в них трудящих мас він художньо осмислював у збірках оповідань «На Дністрі» (1930) і нарисів «Героїка партизанська» (1931), у книзі «Дністер оповідає» (фрагменти повісті) (1933). Свого часу користувалися успіхом книжки В. Зоріна «Ром. Оповідання» (1932) і «Ром. Повість» (1934) — художні оповіді про життя циган, своєрідні особливості та зміни в ньому за Радянської влади. Ці твори витримали повторні видання, а кілька з них було відзначено першою премією літературного конкурсу, що його проводив Наркомос УРСР. У 1937 р. творча праця Володимира Зоріна була нагло перервана: майстри фальсифікаційних справ у слідчих органах тоталітарного режиму позначили його тавром «ворог народу». Того ж року обірвалося життя письменника. 1957 р. його було реабілітовано посмертно.

Іван іванов

Іванов Іван Іванович народився 8 березня 1911 р. у Петербурзі. Навчався у Києві в ФЗУ, працював токарем на паровозовагоноремонтному заводі. В 1930— 1932 роках — студент Українського інституту лінгвістичної освіти. Серед його викладачів був Максим Рильський, який знав Іванова ще з трудової школи, де учителював наприкінці 20-х років. Саме там Максим Тадейович звернув увагу на обдарованого юнака, підтримував його літературні спроби, а коли Іванов став працювати в 4-й Роменській школі на Сумщині, листувався з ним. Арештований був Іванов 2 грудня 1936 р. як «учасник контрреволюційної троцькістськоі організації». Як видно із слідчої справи, ще 1927 р., будучи учнем ФЗУ, Іванов ознайомився з платформою троцькістської опозиції. Цього він на слідстві не заперечував, бо йому й на думку не спадало, що це може стати підставою для обвинувачення в контрреволюції. В обвинувальному висновку, складеному оперуповноваженим Чистовим і затвердженим заступником начальника УНВС по Чернігівській області Самовським, Іванову, окрім цього, інкримінувалося й те, що він «внедрял в умьі детей буржуазную науку». Це на уроках російської літератури! Особливою нарадою при НКВС СРСР 9 березня 1937 р. Іванова І. І. засуджено на три роки виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Колимі. Після звільнення з-під варти працював бухгалтером, а потім учителем російської мови і літератури в Хабаровському краї та Якутії. В червні 1945 р. подавав апеляцію, підтриману Управлінням НКВС по Крайній Півночі, про зняття судимості, але у цьому прокурором відділу у спецсправах Прокуратури СРСР йому було відмовлено. В 1949 р. повернувся на Україну, закінчив Київський педінститут, але до вчителювання правовірні сталіністи з облвно його не допустили. Два роки працював бухгалтером у ковальському цеху паровозовагоноремонтного заводу в Києві, а потім до виходу на пенсію в 1971 р.— бібліотекарем Боярської середньої школи № 1 на Київщині. Із заяви І. Іванова до Комісії Президії Верховної Ради СРСР по розгляду справ засуджених та з протоколів його допиту у зв’язку з реабілітацією видно, що справу щодо нього було сфабриковано («допити проводилися часто, були тривалі і настільки виснажливі, що я підписував протоколи, не читаючи їх, а по завершенні слідства мені не дали можливості ознайомитися з матеріалами моєї справи»). Ухвалою президії Сумського обласного суду від 2 липня 1958 р. постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 9 березня 1937 р. щодо Іванова 1.1. скасовано і його реабілітовано. У часи брежнєвщини, коли відверто реставрувався сталінізм, І. Іванов, будучи вже тяжко хворим, написав повість «Колима» (опублікована в журналі «Вітчизна» в № 8—9 за 1988 р. та вийшла окремим виданням у «Радянському письменнику»). За свідченням читачів, це один із кращих творів на тему ГУЛАГу. Але своєї многотрудної книжки авторові не судилося побачити — він помер 14 квітня 1989 р.