Натан забара

Забара Натан Ілліч народився 27 грудня 1908 р. у волинському с. Рогачів у сім’ї гончаря. У 1925 р. закінчив трудову школу у Новограді-Волинському і переїхав до Києва, де поступив на курси Центрального інституту праці. Водночас трудився на київських будовах, а в 1931 році розпочав службу в Червоній Армії. Після демобілізації навчався в аспірантурі Інституту єврейської культури Академії наук УРСР. З 1941-го по 1947 рік перебував у діючій армії, а пізніше — у Центральній групі військ. Нагороджений бойовими орденами і медалями. Як єврейський прозаїк Забара заявив про себе на початку тридцятих років. Його оповідання та новели з’являлися в періодичних виданнях Києва, Москви, Мінська, Біробіджана, в журналах «Совєтіше літератур», «Штерн» та інших. Окремими книжками вийшли «Радиороман» (1932), «Ниловка» (1934), «З країни в країну» (1938), «Батько» (1940). В перекладі на російську мову побачили світ книга «Сегодня рождается мир» та окремі повісті. Забара був членом ВУСППу, а потім належав до Спілки письменників України. Учасник Великої Вітчизняної війни. За ратні подвиги нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. На початку 1951 р. письменник був заарештований. Йому, як і багатьом українським та єврейським письменникам, інкримінували «націоналістичну пропаганду». А в зв’язку з тим, що Забара деякий час служив у Радянських військах на території Німеччини, слідчий «накинув» йому «підривну діяльність», зв’язок з іноземними розвідками. Абсурдність цих «звинувачень» була очевидною. І все ж Особлива нарада при МДБ УРСР визнала письменника винним у тяжких гріхах і засудила на десять років ув’язнення у магаданських таборах. 6 липня 1956 року Комісія по перегляду справ безпідставно репресованих радянських громадян скасувала вирок Особливої наради стосовно письменника. Забару звільнили з-під варти в зв’язку з «відсутністю в його діях складу злочину». Він повернувся в Київ і до скону тяжко хворів. Помер 19 лютого 1975 р.

Дмитро загул

Загул Дмитро Юрійович (літ. псевдоніми — І. Майдан, Б. Тиверець та ін.) народився 28 серпня 1890 р. в с. Мілієве на Буковині в бідняцькій сім’ї. Ще в початковій школі виявив такий хист до навчання, що сільський вчитель за власний кошт віддав хлопця, який рано осиротів, до Чернівецької гімназії, яку той закінчив 1912 р. На час перебування в гімназії припадають і перші поетичні спроби Загула, зокрема публікації в газеті «Буковина». 1913 р. у Чернівцях побачила світ перша книжечка віршів молодого поета «Мережка». Затим Загул поступив на історико-філологічний факультет Чернівецького університету. Але подальший життєвий шлях поета різко зламала імперіалістична війна. У 1915 р., коли російські війська відступали з Буковини, його було взято заложником і відправлено до Нижнього Новгорода. Потім Одеса, Київ, працював канцеляристом, приватним учителем. Після Лютневої революції Дмитро Загул написав збірку віршів «З зелених гір» (1918). Тоді ж він прилучився до об’єднання письменників-символістів «Музагет», стоячи на позиціях «чистого мистецтва». Такі ж позиції відбиті і в його черговій збірці «На грані» (1919). Уже в 1920 р. Загул переходить до оспівування революційної дійсності, шукає шляхи до реалізму. Упродовж 1920—1934 рр. видрукував збірки поезій «Наш день» (1925) та «Мотиви» (1927), літературознавчі книги «Поетика» (1923), «Література та літературщина» (1926), численні статті в періодиці. Багато й плідно працював Загул як перекладач. Він практично завершив переклад усієї поетичної спадщини Гейне українською мовою. Йому ж належить і незрівнянний переклад «Фауста» Гете. Дмитро Загул брав активну участь у громадсько-літературному житті: був членом письменницьких організацій ВУСПП і «Західна Україна». Останнє місце роботи письменника на волі — старший науковий співробітник ВУАН. ...Заарештували поета, тяжко хворого, без санкції прокурора. 26 лютого 1933 р. уповноважений Київського облвідділу ДПУ УРСР Бренер «знайшов, що поет... був членом контрреволюційної організації, яка ставила собі за мету повалення Радянської влади шляхом збройного повстання». А вже 9 травня 1933 р. судова «трійка» ДПУ УРСР засудила Загула на 10 років ізоляції в концтаборах. Відбував покарання письменник у Забайкаллі, на залізничній станції Урульга. Звідти в 1935 р. написав дві заяви до Центрального Комітету Компартії (більшовиків) України з проханням «посприяти в перегляді судової справи, оскільки вважаю себе ні в чому не винним». Але ті його зойки душі лишилися без будь-якої реакції. 29 квітня 1957 р. правління Спілки письменників звернулося до КДБ УРСР з клопотанням розглянути питання про реабілітацію Дмитра Загула. 9 серпня 1957 р. Військовий трибунал Київського військового округу ухвалив: «...постанову судової Трійки при Колегії ДПУ УРСР від 9 травня 1933 р. щодо Загула скасувати і справу про нього припинити за відсутністю складу злочину». Де, коли і за яких обставин пішов із цього світу Дмитро Загул — точно невідомо. Існують лише перекази, що помер він від паралічу серця в одному з колимських таборів улітку 1944 р. Дмитро Загул реабілітований посмертно.