Ірма друкер

Друкер Ірма Хаїмович народився 15 грудня 1906 р. у м. Чорнобилі на Київщині в сім’ї вчителя. Навчався в єврейській релігійній школі, та, коли йому минуло 12 років, полишив домівку і подався шукати кращої долі. Прибився до Києва, поневірявся по нічліжках, існував випадковими підробітками. Не бачачи ніякого просвітку, перебрався до родичів в Одесу. Там перебивався з хліба на квас, учителюючи, підробляючи в редакції єврейської газети. В кінці двадцятих років поступив учитись до робіт-факу, а після його закінчення був зарахований студентом педінституту. Учителював, викладаючи мову і літературу в. школі, одночасно писав і друкував критичні та літературознавчі статті. Згодом Друкер працював в Одеському музеї, видав низку критичних праць про творчість класиків єврейської літератури та сучасних письменників. Одночасно трудився над романом «Музиканти». Окремими книжками опубліковані «Критичні етюди» (1939) та «Шолом-Алейхем» (1939). Під час війни І. Друкер був на фронті. Майже одночасно з арештом Н. Лур’є, X. Вайнерма-на, А. Губермана, органи МДБ Одеси заарештували й Друкера. На підставі сфальсифікованих звинувачень Особлива нарада МДБ СРСР винесла йому вирок: 15 років ув’язнення у концтаборі суворого режиму. Незаслужену покару він відбував у спецтаборі № 15. В квітні 1955 року судово-слідча справа І. Друкера була переглянута компетентними органами, він був звільнений з-під варти й цілковито реабілітований. Помер 21 липня 1982 р.

Ілля дубинський

Дубинський Ілля Володимирович народився 29 березня 1898 р. у с. Бутенки на Полтавщині в сім’ї службовця. В 1917 р. закінчив Кобеляцьке комерційне училище. Наступного року був прийнятий в місцеву підпільну більшовицьку організацію і добровольцем вступив у партизанський загін під командою Упиря. Із травня 1919 р. воював проти Денікіна, Врангеля, Петлюри, отаманів Махна, Тютюнника, Палія, командуючим кавалерійським полком, а затим кавдивізією Червоного козацтва. Був тяжко поранений. З 1924-го по 1927 р. навчався в Військовій академії ім. Фрунзе (Москва), після чого служив начальником штабу кавдивізії (Проскурів), військовим інспектором Наркомосу України (Харків), спецкомісаром Раднаркому УРСР (Київ), командиром важкої танкової бригади (Київ), заступником начальника Вищого бронетанкового училища (Казань). Літературна діяльність Дубинського почалася в 1923 р., коли він почав співробітничати в газеті «Красная звезда» і журналах «Армия и революция», «Война и революция». З 1927 р. одна за одною з’являються друком його книжки, присвячені ратним подвигам Червоної Армії. «Рейдьі конницьі» (1927), «Национальньїе войска» (1928), «О войне будущего» і «Перелом» (1930), «Залізні бійці» і «Контрудар» (1931), «Відвага» (1932), «Корпус Червоного козацтва» (1932), «Золота Липа» (1933), «Броня Советов» (1936). В липні 1937 р. був репресований у Казані у так званій «справі військових» і заочно засуджений Верховним Судом СРСР на п’ять років таборів суворого режиму. Після відбуття покарання зісланий на безстрокове поселення в Сибір, де працював трактористом і комбайнером в Танєєвській МТС Красноярського краю. Після смерті Сталіна справа Дубинського була переглянута Верховним Судом СРСР, і в липні 1956 р. він був повністю відновлений у громадянських правах і військовому званні полковника. Після визволення жив і працював у Києві. Помер 7 жовтня 1989 р.