Григорій григор’єв

Григор’єв Григорій Прокопович народився 21 серпня 1898 р. у Києві в робітничій сім’ї. Закінчив початкову школу й через матеріальну скруту найнявся переписувачем у Казенну палату, а затим влаштувався рахівником в управлінні Південно-Західної залізниці. Аби прогодувати велику сім’ю, батько майбутнього письменника підробляв гардеробником в оперному театрі, в якому мати працювала прибиральницею. Це сприяло тому, що Григор’єв у ранньому дитинстві пройнявся особливою шанобою до сценічного дійства. І коли став на самостійний шлях життя, після роботи відвідував Музично-драматичні курси ім. Ли-сенка, якими керувала дочка Михайла Старицького — Марія. Саме завдяки її клопотанням він був прийнятий статистом-хористом у театр Миколи Садовського. Згодом був артистом у Театрі української драми під керівництвом Панаса Саксаганського, водночас працюючи за сумісництвом касиром у Держбанку. В голодний 1921 рік перейшов на роботу в профспілку цукровиків — керував самодіяльністю на цукроварнях Смілянського повіту. На цей час припадає початок його літературної діяльності. Після закінчення Київського кіноінституту (1934) він регулярно друкував статті і рецензії з питань літератури, музики, театру, образотворчого мистецтва в журналах «Радянське мистецтво», «Театр», «Радянське кіно», «Ис-кусство», «Советский театр». З 1934 р. працював асистентом режисера на Київській кіностудії художніх фільмів, але в 1937 р. зненацька був звільнений «за скороченням штатів». З великими труднощами влаштувався на педагогічну роботу. Проте ненадовго. 14 грудня 1937 р. був заарештований і невдовзі без пред’явлення звинувачення, без суду відправлений в Колимські концтабори. «Щасливий випадок зіткнув мене через рік із моїм київським слідчим,— згадував через багато літ Григорій Прокопович.— І він, тепер в’язень, змушений був визнати, що мене репресовано за брехливими наклепами. Про це дав свідчення на письмі. Начальник табору надіслав це свідчення до Москви, і наприкінці 1941 р. надійшла відповідь: мою справу переглянути лише після війни... У вересні 1945 р. мене звільнили. Офіційно був реабілітований у березні 1958 року». Опинившись на волі, учителював по селах Київщини. В останні роки життя він написав книжки «У старому Києві» (1961), «Україна танцює» (1964), «Що було, те бачив» (1966), «Цікаві бувальщини» (1966), «Чарка меду» (1969). Помер 29 серпня 1971 р.

Айзик губерман

Губерман Айзик Шмульович народився 14 квітня 1906 р. в нинішньому м. Червоногвардійську на Вінниччині в сім’ї ремісника. Після школи працював на різних роботах, а потім виїхав до Одеси. Був зарахований до педтехнікуму, який закінчив у 1929 р. В ньому ж був залишений викладачем єврейської мови та літератури. З 1930 р. почав друкувати в єврейській періодиці вірші та поеми, а згодом звернувся до жанру драматургії. Написав п’єси «Щасливі зустрічі», «Гість із того світу», «Варто жити», «Дівчина з Москви», які були поставлені в багатьох театрах країни. Його перу належать поеми «Поділля — моя Вітчизна» (1934), «Будиночок над річкою» (1939) та збірка поезій «Вірші та поеми» (1965). З перших днів Великої Вітчизняної війни Губерман добровільно вирушив на фронт і пройшов з діючою армією многотрудний шлях до Перемоги. Після демобілізації (1946) повернувся до Одеси, де продовжував творчу діяльність. Його п’єси не сходили зі сцен багатьох театрів і принесли письменнику велику популярність. 2 грудня 1950 р. Губерман був заарештований органами МДБ Одеської області по стандартному звинуваченню у тих же нескоєних гріхах, як і всі єврейські письменники Одеси: націоналістична діяльність, антирадянська агітація, шпигунство на користь однієї капіталістичної країни і т. п. 19 травня 1951 р. Особлива нарада винесла Губерману вирок: 10 років ув’язнення в спецтаборах Норильська. Після перегляду справи в квітні 1955 р. письменник був звільнений з табору і повністю реабілітований. Помер 23 жовтня 1966 р.