Дмитро гордієнко

Гордієнко Дмитро Прокопович народився 8 грудня 1901 р. в с. Плужники Яготинського повіту Київської губернії в селянській сім’ї. Під час революційних подій боровся в партизанському загоні проти німецьких військ і гетьманщини, був бійцем знаменитої Богунської бригади. У 1921 р. працював секретарем Яготинського райкому комсомолу. Закінчив пришвидшені курси журналістики при ЦК КП (б) У, після чого працював у редакціях газет «Вісті», «Пролетар» та журналів «Декада» і «Всесвіт», де з травня 1933 р. обіймав посаду заступника редактора. Почав писати вірші з 1922 р. Брав участь в утворенні Прилуцької філії «Плугу», очолював Полтавську губернську філію цієї організації селянських письменників, потім перебував у літературних організаціях «Молот», «Молодняк», «Пролітфронт», ВУСПП, Спілці письменників СРСР (з 1934 р.). Автор поетичних збірок «У путь» (1927), «Арки» (1929), повісті «Зелений флігель» (1928), романів «Тинда» (1930), «Завойовники надр» (1932), збірок оповідань «Поламані люди» (1929), «Злочин механіка» (1930), «Мар’яна-ївга», «Чужі профілі» (1933), багатьох книжок нарисів. Заарештований у Харкові 5 грудня 1934 р. В обвинувальному висновку, підготовленому оперуповноваженим НКВС УРСР Бліоком, Д. Гордієнкові інкримінувалася стаття 54-8 КК УРСР — участь у контрреволюційній терористичній організації і пропонувалося таке: «Зважаючи на те, що слідчих матеріалів для віддачі обвинувачуваного під суд недостатньо і враховуючи його соціальну небезпеку, вважав би: слідчу справу по обвинуваченню Гордієнка Д. П. направити на розгляд Особливої наради при НКВС УРСР з клопотанням про ув’язнення його в виправно-трудовий табір строком на 5 років». Під час допитів і суду Д. Гордієнко категорично відкидав обвинувачення як безпідставне. І все ж Особливою нарадою при НКВС СРСР 10 квітня 1935 р. його було засуджено на 5 років виправних трудових таборів. Відбував покарання Д. Гордієнко в таборах НКВС на Колимі. З 1939 р. працював як вільнонайманий в системі Дальбуду НКВС СРСР. 14 травня 1949 р. повторно був заарештований у Бійську і 28 липня 1949 р. Алтайським крайовим судом засуджений на 25 років виправно-трудових таборів. Будучи ув’язненим у виправно-трудовій колонії № 3 міста Барнаула, 5 лютого 1954 р. звернувся з заявою до Генерального прокурора СРСР, в якій, зокрема, писав: «Ворог Берія і компанія і після своєї заслуженої смерті тримають досі таких людей, як я, в своїх хижих лапах, тримають мертвою хваткою, не розмикаючи своїх кістлявих, чіпких пазурів». Ухвалою військового трибуналу Київського військового округу 2 грудня 1955 р. постанову Особливої наради НКВС СРСР від 10 квітня 1935 р. у справі Гордієнка Д. П. скасовано, а справу припинено за недоведеністю складу злочину. 4 січня 1955 р. звільнений з-під варти достроково у зв’язку з хворобою. Помер 1 січня 1974 р.

Давид гофштейн

Гофштейн Давид Наумович народився 25 липня 1889 р. в Коростишеві на Житомирщині в сім’ї дрібного службовця. Навчався в хедері. Рано покинувши отчий дім, переїхав у Київ, де вступив до комерційного інституту. Одночасно слухав лекції на філологічному факультеті університету. Перші вірші опублікував 1912 р. у єврейській газеті «Айє цайт», де працював коректором. Багато років учителював. Був редактором. У роки війни працював в Об’єднаному інституті суспільних наук АН УРСР. Член СП СРСР з 1934 р. Давид Гофштейн — один з основоположників єврейської радянської поезії. Його перу належать численні книжки віршів і поем: «Дороги», «Лірика», «Вибрані вірші», «Вірші та поеми», «Київ», «Україна», «У наші грізні дні». Він був найкращим перекладачем української класичної та радянської поезії єврейською мовою. Переклав твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, Л. Первомайського, М. Бажана, а також класиків світової літератури. Він автор ряду підручників і укладач збірників народних пісень. 16 вересня 1948 р. Д. Гофштейна заарештували у так званій «справі Єврейського антифашистського комітету». Йому інкримінували націоналістичну діяльність, зрадництво, шпигунство. Близько чотирьох років тривало слідство із залученням найнятих літературних критиків-«експертів» (В. Щербина, Ю. Лукін, Г. Владикін, С. Євгенов), які кваліфікували вірші, нариси, оповідання та інші матеріали, котрі антифашистський комітет відправляв за кордон через Радін-формбюро в органи інформації як зловорожі радянському ладу, шпигунські. 18 липня 1952 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР оголосила вирок Д. Гофштейну і ще дванадцятьом єврейським письменникам: вища міра покарання — розстріл. Вирок виконаний 12 серпня 1952 р. Давид Гофштейн реабілітований посмертно.