Мечислав гаско

Гаско Мечислав Едмундович народився 27 січня 1907 р. у Луцьку в сім’ї службовця. На початку 20-х років, коли Волинь опинилася під владою шляхетської Польщі, брав участь у боротьбі революційного підпілля. 1924 р. був заарештований, підданий тортурам у луцькій тюрмі. Після піврічного ув’язнення під тиском громадської думки пілсудчики змушені були випустити його на волю. Аби уникнути переслідувань, Гаско таємно емігрував на Радянську Україну, де закінчив Харківський інститут народного господарства, розпочав літературну діяльність. Впродовж 1930—1934 років був аспірантом Інституту червоної професури. Разом з іншими політемігрантами з Галичини, Буковини та Закарпаття належав до літературної організації «Західна Україна». В одноіменному органі цієї організації надрукував чимало віршів, уривків із поем («Авіамарш», «Західній Україні», «На кордоні», «На прорив», «Пісня про шістьох розстріляних у Польщі»), статей і рецензій. Водночас вийшли і збірки його віршів «Обабіч кордону» (1930), «Шлю вам свій привіт» (1931), «Над аеродромом» (1931). Незважаючи на патріотизм автора, чесність його громадянської позиції, в І половині 30-х років над М. Гаском нависають хмари недовір’я і підозри. Влітку 1933 р. письменника заарештували «вартові Революції», пред’явивши стандартне звинувачення у приналежності до контрреволюційної письменницької організації «Західна Україна». Почалися виснажливі, багатодобові допити, очні свідчення, з яких Гаско зрозумів: це — не польська дефензива і йому, безневинному, з підвалів ДПУ живим не вийти. І тому змушений був визнати вигадані слідством «зізнання». Як подяку за це, Особлива нарада винесла йому вирок: три роки концтаборів. Відбував незаслужену покару на Печорі, де зустрівся з Остапом Вишнею, Володимиром Гжицьким. 6 вересня 1956 р. Київським військовим трибуналом було прийнято рішення скасувати постанову Особливої наради від 31 травня 1934 р. щодо М. Гаска, а справу припинити за відсутністю складу злочину. Після реабілітації М. Гаско переїхав до Києва. Видав кілька збірок поезій, літературно-критичних нарисів і монографій, зокрема «Ланки життя» (1967), «Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка» (1970), «У колі Шевченкових та Гоголевих друзів» (1960), «Пошуки і знахідки» (1990) та ін.

Юхим ґедзь

Савицький Олексій Васильович (літературні псевдоніми Юхим Ґедзь, Олесь Ясний) народився 2 березня 1896 р. у м. Золотоноша на Полтавщині (тепер Черкаської області) в сім’ї тесляра. Закінчив земську школу, 2 курси Київського вищого музичного інституту ім. М. В. Лисенка. До революції працював земським писарем, після революції — службовцем у радянських установах, журналістом в редакціях газети «Комуніст» і журналу «Червоний перець». До жодної з політичних партій не належав. Був членом літературної організації «Плуг». Статті, нариси, оповідання, гуморески, фейлетони друкував у газетах «Комуніст», «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда», «Пролетар», «Культура і побут», журналах «Плуг», «Плужанин», «Сільськогосподарський пролетар», «Сільський театр», «Всесвіт», «Знання», «Нова громада», «Червоний перець» та ін. Савицький видав друком такі збірки оповідань і гуморесок: «Антон Троянденко», «Буває й таке» (1927), «Принципіально», «Троглодити», «Завзятий середняк» (1929), «Конкурс на гопак», «Ті ж і Мирон Гречка», «Столичний гість» (1930), «Перший іспит» (1931), «Тихою сапою» (1933). Співробітник Харківського обласного управління НКВС молодший лейтенант Замков, розглянувши матеріали, що звинувачували Савицького О. В. у тому, ніби він «був учасником контрреволюційної терористичної організації, яка ставила за мету боротися з радянською владою», вирішив, що перебування його на волі може вплинути на хід слідства. Трус на квартирі і арешт господаря відбулися 2 листопада 1936 р. До травня 1937 р. слідство велося в Харкові, потім Савицького етапували до спецкорпусу київської тюрми. На першому ж допиті, який вів слідчий Ли-сицький, письменник визнав себе винним. В обвинувальних висновках йому інкримінували «активну участь в українській контрреволюційній націоналістичній фашистській організації, зв’язаній з контрреволюційною троцькістсько-зінов’євською, що вчинила 1 грудня 1934 р. підле вбивство т. Кірова і готує чергові замахи на керівників ВКП(б) і Радянського уряду». На закритому засіданні 14 липня 1937 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудили Савицького-Гедзя О. В. до вищої міри покарання — розстрілу з конфіскацією всього особистого майна. Вирок виконано 15 липня 1937 р. в Києві. За протестом помічника Головного військового прокурора СРСР Військова колегія Верховного Суду СРСР на своєму засіданні 22 березня 1958 р. розглянула матеріали справи і дійшла висновку: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 14 липня 1937 р. щодо Савицького-Гедзя (він же Ясний) Олексія Васильовича за заново виявленими обставинами скасувати і справу припинити через відсутність складу злочину». Юхим Ґедзь реабілітований посмертно.