Юрій вухналь

Ковтун Іван Дмитрович (літ. псевдонім Юрій Вухналь) народився 5 жовтня 1906 р. у с. Чорнобаївка Ізюмського повіту на Харківщині в селянській сім’ї. Закінчив Куп’янську гімназію. В 1922 р. поступив на педагогічні курси ім. Г. С. Сковороди (м. Харків), після яких навчався в Харківському інституті народної освіти. Будучи студентом, співробітничав у газеті «Селянська правда», на шпальтах якої надрукував перші свої твори. Потім працював у редакціях газети «Комсомолець України», журналу «Червоний перець». Належав до літературних організацій «Плуг», «Молодняк», ВУСПП. Став одним із найпопулярніших українських сатириків. Недарма в журналістських колах його називали «комсомольським Остапом Вишнею». Автор збірок нарисів, фейлетонів, гуморесок «Червоні паростки» (1925), «Товариш і товаришок» (1926), «По злобі» (1927), «Початкуючий» (1928), «Помилка професора Кіма», «Гуморески», «Життя і діяльність Федора Гуски», «Крилатий рейд», «Одруження Гаврила Ратиці», «Щирий українець» (1929), «Люди моря» (1931), романів та повістей «Яструби» (1928), «Азіатський аероліт», «Юнгбунд» (1931). Уповноважені Харківського обласного управління НКВС 2 листопада 1936 р. провели трус на квартирі і заарештували письменника. Йому було пред’явлено звинувачення: «участь в українській націоналістичній терористичній організації, яка готувала терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянського уряду». На численних допитах і на суді ні в чому себе винним не визнав. Оголошені проти нього свідчення категорично заперечив як фальшиві. Військова колегія Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 р. засудила Ковтуна-Вухналя І. Д. до вищої міри покарання — розстрілу з конфіскацією належного йому майна. Вирок виконано 15 липня 1937 р. При додатковому розслідуванні справи в 1958 р. Максим Рильський, який добре знав Юрія Вухналя, дав таке свідчення: «Це був здібний гуморист і автор цікавих книжок для юнацтва та дітей. Я ніколи не сумнівався, що І. Д. Ковтун — чесний і відданий радянський громадянин». Військова колегія Верховного Суду СРСР 4 листопада 1958 р. вирок щодо Ковтуна-Вухналя І. Д. скасувала і справу припинила через відсутність складу злочину. Юрій Вухналь реабілітований посмертно.

Денис галушка

Галушка Денис Онисимович народився 30 травня 1902 р. у с. Чумаки на Катеринославщині в хліборобській сім’ї. Після закінчення початкової школи працював у батьківському господарстві, з 1924-го по 1930 р. служив у Першій кавалерійській дивізії. Затим був направлений на навчання в Інститут червоної професури, після успішного завершення якого працював завідувачем кафедри літератури Харківського педінституту, викладав курс зарубіжної літератури у Харківському університеті, очолював правління тамтешньої письменницької організації. Був членом ВКП(б). Літературною творчістю почав займатися у другій половині 20-х років. Його перу належать збірки оповідань «Перший раз на чаті» (1929), «Дні боротьби» (1930), «Рейд ударників» (1931), «Рядовий революції» (1932), «Перші кроки» (1934), монографія «Література на службі оборони Радянської країни» (1932). 17 вересня 1937 р. на підставі ордера №38/3, виписаного Харківським обласним управлінням НКВС, був заарештований як «член контрреволюційної антирадянської і терористичної організації». Слідство не мало аніякісіньких доказів вини Галушки, але, керуючись настановами «залізного наркома» Єжова, з допомогою тортур, менше ніж через два місяці, добилося «зізнання» заарештованого, що він нібито «входив у терористичну групу для здійснення терористичної акції над членами українського уряду Косіором і Петровським, вербував з аспірантів Інституту червоної професури нових членів організації». Саме ці вибиті на допитах «зізнання» стали основою обвинувального висновку, скомпонованого помічником оперуповноваженого IV відділу УДБ Друшляком для передачі судово-слідчої справи на розгляд військової колегії Верховного Суду СРСР. Виїзна сесія без участі звинувачення і захисту, без виклику свідків відбулася ЗО грудня 1937 р. В останньому своєму слові Денис Онисимович просив високий суд об’єктивно розібратися у висунутих проти нього звинуваченнях, проте голос його, як і інших приречених, не був почутий. Як і планувалося заздалегідь, Військова колегія Верховного Суду винесла стандартний для тих днів вирок — розстріл із конфіскацією майна. Наступного дня, 31 грудня 1937 р., Денис Галушка був розстріляний у харківській тюрмі. В серпні 1957 р. на клопотання Спілки письменників України судово-слідча справа Галушки О.Д. була переглянута Верховним Судом СРСР і припинена за відсутністю складу злочину. Денис Галушка реабілітований посмертно.