- •Аврам абчук
- •Мойсей альтман
- •Кесар андрійчук
- •Борис антоненко-давидович
- •Василь атаманюк
- •Іван багмут
- •Рива балясна
- •Василь басок
- •Степан бен
- •Олесь бердник
- •Василь бобинський
- •Сава божко
- •Дмитро борзяк
- •Гордій брасюк
- •Юрій будяк
- •Дмитро бузько
- •Микола булатович
- •Kость буревій
- •Йосип бухбіндер
- •Ханан вайнерман
- •Петро ванченко
- •Абрам веледницький
- •Іван вирган
- •Остап вишня
- •Олекса влизько
- •Марко вороний
- •Микола вороний
- •Василь вражливий
- •Юрій вухналь
- •Денис галушка
- •Мечислав гаско
- •Юхим ґедзь
- •Володимир гжицький
- •Іван гнатюк
- •Микита годованець
- •Лесь гомін
- •Дмитро гордієнко
- •Давид гофштейн
- •Кузьма гриб
- •Григорій григор’єв
- •Айзик губерман
- •Веніамін гутянський
- •Аркадій добровольський
- •Олесь досвітній
- •Михайло драй-хмара
- •Ірма друкер
- •Ілля дубинський
- •Михайло дубовик
- •Микола дукин
- •Григорій епік
- •Сергій єфремов
- •Олена журлива
- •Натан забара
- •Дмитро загул
- •Микола зеров
- •Володимир зорін
- •Іван іванов
- •Михайло івченко
- •Мирослав ірчан
- •Майк йогансен
- •Абрам каган
- •Аркадій казка
- •Яків кальницький
- •Іван калянник
- •Пилип капельгородський
- •Ганна касьяненко
- •Іван кириленко
- •Ісаак кіпніс
- •Мелетій кічура
- •Борис коваленко
- •Олександр ковінька
- •Марко кожушний
- •Михайло козоріс
- •Петро колесник
- •Павло кононенко
- •Володимир коряк
- •Григорій косинка
- •Анатоль костенко
- •Кость котко
- •Гордій коцюба
- •Григорій кочур
- •Агатангел кримський
- •Антін крушельницький
- •Іван крушельницький
- •Володимир кузьмич
- •Іван кулик
- •Микола куліш
- •Іван лакиза
- •Максим лебідь
- •Петро лісовий
- •Юхим лойцкер
- •Ноте лур’є
- •Яків майстренко
- •Григорій майфет
- •Федір малицький
- •Іван маловічко
- •Мойсей мижирицький
- •Іван микитенко
- •Василь мисик
- •Андрій михайлюк
- •Михайло мороз
- •Василь нефелін
- •Григорій овчаров
- •Андрій панів
- •Андрій патрус-карпатський
- •Анатолій патяк
- •Панько педа
- •Сергій пилипенко
- •Валер’ян підмогильний
- •Михайло пінчевський
- •Люціанна піонтек
- •Євген плужник
- •Валер’ян поліщук
- •Григорій полянкер
- •Дмитро рудик
- •Іван савич
- •Яків савченко
- •Григорій саченко
- •Володимир свідзинський
- •Михайль семенко
- •Іван семиволос
- •Лев скрипник
- •Микола скуба
- •Олекса слісаренко
- •Олександр соколовський
- •Мирослава сопілка
- •Олександр сорока
- •Людмила старицька-черняхівська
- •Матвій талалаєвський
- •Борис тенета
- •Іван ткачук
- •Зінаїда тулуб
- •Дмитро фальківський
- •Павло филипович
- •Микола філянський
- •Микола хвильовий
- •Гнат хоткевич
- •Дмитро чепурний
- •Микола чернявський
- •Вероніка черняхівська
- •Василь чечвянський
- •Віталій чигирин
- •Борис чичибабін
- •Євген шабліовський
- •Гео шкурупій
- •Михайло шмушкевич
- •Володимир штангей
- •Іван щербина
- •Самійло щупак
- •Григорій яковенко
- •Фелікс якубовський
- •Михайло яловий
- •Володимир ярошенко
Абрам веледницький
Веледницький Абрам Маркович народився 29 жовтня 1894 р. у м. Радомишлі в сім’ї службовця. Початкову освіту здобув у рідному містечку, згодом поступив на юридичний факультет Київського університету. Але розгорілася в країні громадянська війна, і в червні 1919 р. юнак вступив добровольцем до Червоної Армії. Після демобілізації повернувся до Києва, але юридична освіта його вже не цікавила, і він зайнявся філологічними студіями, почав писати і друкувати в єврейській періодиці вірші. Перша збірка його поезій «Прояснення» побачила світ у 1922 р. Затим вийшли поетичні книжки «Прихід» (1928), «З молодим класом» (1932). У 1935 р. закінчив аспірантуру Інституту єврейської культури при Академії наук УРСР. Захистив кандидатську дисертацію у 1947 р. Веледницький був знаний не лише як здібний критик і літературознавець, але і як талановитий перекладач. Він перекладав на єврейську мову твори Шевченка, Михайла Коцюбинського, багатьох сучасних українських і російських поетів. Як один із фундаторів Спілки письменників України, він брав активну участь у громадському житті, керував літературними гуртками, виховуючи молодих поетів та прозаїків. В роки сталінського терору Веледницького спіткала трагічна доля багатьох його побратимів по перу. Учений і поет був заарештований 23 березня 1951 р. у Києві. В беріївських застінках йому інкримінували типові злочини: шпигунство, націоналістична пропаганда, антирадянська діяльність. Потяглися моторошні місяці знущань, тортурів, наруги над людською гідністю. Заздалегідь змонтований вирок особливої наради гласив: 10 років таборів суворого режиму з конфіскацією майна... П’ять років пронидів за колючим дротом Веледницький. Наприкінці 1955 р. при перегляді його справи був звільнений і реабілітований. З надірваним здоров’ям повернувся до Києва, але жити йому лишилося недовго. Помер 19 жовтня 1959 р.
Іван вирган
Вирган (справжнє прізвище Вергун) Іван Оникійович народився 1 червня 1908 р. в с. Матвіївка на Полтавщині в сім’ї хліборобів. Після закінчення Кременчуцького педтехнікуму вчителював, служив у Червоній Армії. 1940 року закінчив філологічний факультет Харківського університету. Друкувати вірші почав 1929 р. У 30-ті роки заявив про себе як активний і талановитий поет. Видав збірки «Озброєна лірика» (1934), «Сад дружби» (1935), «Щастя-доля» (1938), поему «Джигіти» (1937). Прийнятий до Спілки письменників 1936 року. Восени 1940 р. був посланий Спілкою письменників України до Чернівців уповноваженим по роботі з місцевими літераторами. У листопаді того ж року був заарештований органами НКВС УРСР за наклепницьким доносом, у якому звинувачувався в злісній антирадянській пропаганді. Суть цього «злочину» полягала в тому, що, одержавши з Харкова лист від дружини, яка там бідувала з двома малими дітьми, морально пригнічений письменник у товариському колі розповів про це і неприязно відгукнувся про «вождя всіх трудящих» Сталіна, який довів до такого животіння народ. Виргана викликали до обкому КП(б)У, а звідтіля відправили в місцеву тюрму. До всіх його «гріхів» додався й той, що його батько був розкуркулений, хоча ніколи не користувався найманою працею. Вирганові інкримінували організацію злочинної банди в Чернівцях, але він, незважаючи на застосування до нього тортур і залякувань, винним себе не визнав. 21 березня 1941 р. Чернівецьким обласним судом Виргана було засуджено на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Печорлазі. 17 липня 1944 р. справу переглянуто і, за постановою Ярославського обласного суду, І. Виргана було достроково звільнено. Він повернувся до сім’ї, а з жовтня 1944 р. служив у діючій армії. Після демобілізації в січні 1946 року — на літературній роботі. Видав книги «Поворот сонця на літо» (1947), «Матвіївка над Сулою» (1949), «Квітучі береги» (1950), «Країна щастя» (1951), «Поезії» (1954), «У розповні літа» (1959), «Василина», «Над Сулою шумлять явори» (1960), «Лірика», «Даринка з братиком» (1961), «Вибрані твори» (1965), «Краса» (1966), «Питиме зілля» (1967), «Вибране», «Серце» (1969). Разом із Марією Пилинською уклав «Російсько-український фразеологічний словник». Реабілітовано Виргана Верховним Судом УРСР 18 листопада 1961 р. Помер 12 січня 1975 р.
