Микола булатович

Булатович Микола Євгенович народився 14 лютого 1909 р. в сім’ї православного священика одного з київських приходів. Маючи нахил до малярства, по закінченні школи поступив у Художній інститут. Проте закінчувати його не побажав, бо зайнявся літературною творчістю. Десь із кінця двадцятих років його вірші регулярно з’являлися в «Глобусі», «Житті і революції», «Молодому більшовику». Перша збірка поезій «Книга тривог» вийшла друком 1930 р., затим «Скажу по правді» (1932). Булатович належав до наймолодшого покоління українських поетів і тяжів до літературної організації «Нова генерація». Аби уникнути традиціоналізму, він прагнув перенести на український грунт творчу манеру Маяковського. Творчі пошуки Микола Булатович поєднував з журналістською діяльністю. Він працював у редакціях часописів «Нова генерація», «Заклик», «Літературна газета», «Радянське літературознавство». Йому ледь виповнилося 28 літ од роду, як трагічно обірвався його життєвий шлях. 14 червня 1937 р. «обермейстер» із IV відділу управління Держбезпеки по компоновці звинувачень художній інтелігенції України Гольдман на підставі якихось матеріалів (певно, доносів) знайшла, що комсомолець Булатович являє собою особливу небезпеку для сталінського режиму, і домоглася прокурорської санкції на його арешт, запроторення в спец-корпус енкаведистської тюрми. Вже на першому допиті слідчий Хаєт висунув проти Булатовича звинувачення в тому, що його батько до революції орендував у Монастирищенському повіті 100 десятин землі, а якийсь далекий родич Баковець-кий невідомо коли і ким був розстріляний за участь у збройному повстанні. Та, з погляду Хаєта, найнепрощеннішим гріхом Булатовича було те, що він приятелював із арештованими за контрреволюційну діяльність письменниками: Остапом Вишнею, Чечвянським, Вухналем, Бобинським, Ірчаном, Епіком, Семенком, Чигирином, Шкурупієм, Влизьком, Колесником, Саченком, Калянником, Щупаком, Коваленком, Яловим та іншими «ворогами народу». Обвинувальний висновок: Булатович М. Є. є членом української націоналістично-фашистської терористичної організації, а отже, згідно із указом від 1 грудня 1934 р., підлягає суду Військової колегії. Засідання виїзної сесії Військової колегії під головуванням диввійськюриста Орлова відбулося 2 вересня 1937 р. Ухвала її типова для тих днів: вища міра покарання через розстріл і конфіскація приналежного майна. Як засвідчують документи, вирок виконаний 3 вересня 1937 р. 20 липня 1957 р. Військова комісія Верховного Суду СРСР за поданням Головної військової прокуратури ухвалила: вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 2 вересня 1937 р. стосовно Миколи Булатовича скасувати і справу припинити за відсутністю складу злочину. Микола Булатович реабілітований посмертно.

Kость буревій

Буревій (Буровій) Кость Степанович (псевдоніми — Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенг) народився 2 серпня 1888 р. в с. Велика Меженка на Воронежчині. Одразу ж після Першої російської революції вступив до загал ьноросійської партії есерів. Тричі був засуджений і засланий у віддалені краї царської імперії. З другого заслання пощастило втекти, а з третього його звільнила Лютнева революція 1917 р. Входив до складу ЦК партії есерів, виступав проти узурпації влади більшовиками, був серед організаторів поволзького повстання. З 1922 р. припинив політичну діяльність, упевнившись у тому, що демократичні сили не в змозі протистояти диктаторському режимові. Відтоді активно включився в літературно-мистецьке життя, утверджуючи ідею національного визволення та відродження України. Жив у Москві, де заснував видавництво «СІМ» («Село і місто»), а також пов’язану з «Березолем» театральну студію, в якій викладав курс історії театру. Організовував виставки українських художників, зокрема школи М. Бойчука. Переслідувався, звинувачувався в українському буржуазному націоналізмі. В окремих публікаціях змушений був маскуватися за неймовірними псевдонімами (два останніх з наведеного переліку). Написав гострі сатиричні твори — театральні ревю для «Березоля» — «Опортунія» (1930), «Чотири Чемберлени» (1931), «Овечі сльози», історичну трагедію «Павло Полуботок». Тільки перші два твори пробилися на сцену. Автор п’єс «Хами» (1925), «Мертві петлі» та ін., монографій «Три поеми» (1931, про творчість П. Тичини, М. Семенка, В. Поліщука), «Амвросій Бучма» (1933). Слідчої справи не виявлено, але, за твердженням І. Михайлина (післямова до публікації трагедії «Павло Полуботок» — «Березіль», 1991, № 1), письменник, з посиленням репресій, перейшов на нелегальне становище. Восени 1934 р. був вистежений і арештований. 13 —15 грудня 1934 р. виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві за звинуваченням «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» засуджений до розстрілу. Вирок виконано 15 грудня 1934 р. По цьому процесу проходило 37 осіб, із них 27 розділило долю К. Буревія. З-поміж цих жертв — письменники Олекса Близько, Григорій Косинка, Іван Крушельницький, Дмитро Фальківський. Реабілітований 1957 р.