Гордій брасюк

Брасюк Гордій Іванович народився 1899 р. в с. Лука Троянівського повіту на Житомирщині в бідній селянській сім’ї. 1919 р. закінчив Житомирське комерційне училище. Належав до культурологічної організації «Просвіта» й літературного об’єднання «Гарт». Перше оповідання «Істина» опублікував 1924 р. Автор збірок оповідань «Безпутні» (1926), «В потоках» (1927), «Устинка» (1929), «Сни і дійсність» (1930), роману «Донна Анна» (1929). Коротке, впродовж кількох місяців, перебування на посаді інспектора по господарській частині лазарету петлюрівської армії зіграло трагічну роль у житті Брасюка. 1930 р. він був заарештований органами ДПУ і рішенням судової «трійки» при Колегії ДПУ УРСР засланий на 5 років до концтабору. На допитах він не приховував своїх симпатій до Центральної ради, називаючи її «рідною національною владою». Підтвердив агітаційну діяльність на підтримку уряду УНР. Відбувши покарання, жив і працював у Запоріжжі. 27 червня 1941 р. на підставі ордера № 228, виданого Запорізьким обласним управлінням НКДБ, був заарештований вдруге без пред’явлення будь-яких звинувачень. Серед вилучених під час трусу речей були рукопис роману «Чечель» (773 стор.) та 4 зошити чернеток повістей (пізніше все це було повернуте дружині). У висновку судово-слідчої справи Брасюка, затвердженому начальником УНКДБ по Запорізькій області Леоновим, зокрема, відзначалося: «...Брасюк переїхав у Київ, де зайнявся літературною діяльністю. Перебуваючи в колі настроєних у націоналістичному дусі українських письменників Хвильових, Ірчанів, Блакитних, Антоненків-Давидовичів та інших, що, як і він, нічого спільного не мають із пролетарською творчістю, Брасюк почав видавати аполітичні літературні праці, розраховані винятково на темні й міщанські прошарки населення...» Сповна пригадали йому і службу у петлюрівському лазареті. У постанові Особливої наради НКВС від 8 грудня 1941 р. вказувалося що «...Брасюк Г. І. як соціально небезпечний елемент підлягає ув’язненню у виправно-трудовому таборі строком на десять років». Останні документи щодо Брасюка датовані січнем 1942 р. і вказують, що він утримувався у в’язниці м. Уфи. Далі його сліди губляться. У серпні 1989 р. справу Г. Брасюка переглянуто прокуратурою Запорізької області. Відповідно до статті 1-ї Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30 — 40-х і початку 50-х років», Гордій Брасюк реабілітований посмертно.

Юрій будяк

Будяк (справжнє прізвище Покос) Юрій Якович народився 1878 року в с. Красногірка на Полтавщині в селянській сім’ї. Працював чабаном, вантажником, матросом. З 1912 року навчався в Київському політехнічному інституті, з 1916 року — в Одеській школі прапорщиків, яку змушений був залишити через хворобу. В часи громадянської війни обирався заступником голови білоцерківської «Просвіти», незначний час працював в апараті Центральної ради. У 1922-му і 1924 роках його двічі заарештовували органи ЧК за звинуваченням в тому, що при нападі білих на Білу Церкву він нібито брав участь у церемонії урочистої зустрічі бандитів, проте судом був виправданий. Почав друкуватися 1895 року. Співробітничав у журналах «Українська хата», «Літературно-науковий вісник», газеті «Рада». Будяк — автор поетичних книжок «Невольниця» (1907), «На полях життя» (1909), «Буруни», «Пан Базалей» (1911), «Записки вчителя», «На вовка», «Стрільці-ловці» (1927),«Гриць-бешкетник», «Зозуля-регендуля», «Лелека здалека», «Мак та жито», «Снігова баба», «Товариство» (1928), «Червоний мак» (1930), «Хоробрі музики» (1932), п’єс «Під промінням «Червоного Жовтня», «Жовтнева казочка» (1924),оповідань «Заблукали» (1928), повісті «До великої брами». Належав до літературної організації селянських письменників «Плуг». Твори Юрія Будяка користувалися великою популярністю на Україні, особливо в юних читачів. Заарештований у Києві 1 лютого 1935 року. В обвинувальному висновку, підготовленому уповноваженим НКВС УРСР Проскуряновим, Ю. Будяку інкримінувалася приналежність до контрреволюційної організації, активна контрреволюційна діяльність і терористичні настрої, тісні зв’язки з розстріляним Григорієм Косинкою та арештованим керівником «Плугу» Сергієм Пилипенком. Пригадана йому була і короткочасна служба в апараті Центральної ради, співробітництво в українській дожовтневій пресі, яку потракто-вано націоналістичною. Особливою нарадою при НКВС СРСР 28 жовтня 1935 року засуджений на п’ять років виправних трудових таборів. Покарання відбував у Карагандинському таборі НКВС, затим — в Ухті і Воркуто-Печорському таборі. Звільнений після відбуття строку покарання 1 лютого 1940 року. Помер 28 вересня 1943 року.

Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР вирок щодо Ю. Будяка скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. У матеріалах реабілітації є позитивні відгуки про особу Юрія Будяка і його творчість письменника Б. Антоненка-Давидовича та літературознавця П. Довгалюка.