Теорії міжнародної інформаційної безпеки

Теорія «превентивної дипломатії». Доктрина превентивної дипломатії була представлена у 1992 році тодішнім Генеральним секретарем ООН Б.Бутросом-Галі у доповіді «Порядок денний для миру» (нова система глобальної безпеки), яка містила нове тлумачення миротворчості, підтримання миру і миробудівництва в постконфліктний період як першоджерела міжнародної інформаційної безпеки.

Доктрина превентивної дипломатії передбачала широкий спектр заходів, спрямованих на попередження і врегулювання конфліктів на основі інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття рішень з проведення переговорного процесу, превентивного розгортання контингентів, створення демілітаризованих зон та відновлення діяльності демократичних інститутів.

Інформаційна складова доктрини передбачає можливість превентивних заходів лише за умови доступу до об’єктивної, наукової, аналітично достовірної інформації і врахування та детального вивчення політичних, економічних і соціальних тенденцій в світі та регіонах, що можуть призвести до кризових ситуацій.

Теорія «інформаційної парасолі». Особливий погляд на теорію і практику міжнародної інформаційної безпеки подано у відомому дослідженні Дж.Ная та У.Оуенса «Головна сила Америки – її інформаційні можливості» (1996 р.), в якому стверджується домінуюча роль США в інформаційній революції, тобто у використанні надважливих засобів комунікації та інформаційних технологій (супутникового спостереження, прямого мовлення, швидкісних комп’ютерів, унікальних можливостей в інтегруванні складних інформаційних систем), у політиці стримування й нейтралізації традиційних воєнних загроз та нових видів озброєнь. У сучасному світі, підкреслюють Дж.Най та У.Оуенс, де трансформовано поняття «ядерної парасолі» та стратегії неядерного стримування, саме наявність інформаційних переваг зумовлює інтелектуальний зв’язок між зовнішньою політикою США та їх військовим потенціалом, збереження світового лідерства за допомогою нових засобів впливу та закріплення домінуючої ролі в альянсах і тимчасових коаліціях.

Теорія «м’якої сили». Теорія «м’якої сили» вперше на науково-теоретичному рівні була сформульована американським політологом, представником теорії інституціонального лібералізму Дж.Наєм задля підтримки позитивного іміджу держави в міжнародних відносинах і просування найбільш значимих досягнень американської культури і соціальної політики. Дж.Най сформулював ідею про абсолютну перевагу США не лише за показниками військової сили та економічної потуги, а й за параметрами інформаційно-психологічного впливу на міжнародні відносини, тобто ідею «м’якої сили». До «м’якої сили» віднесено політичну ідеологію, суспільні цінності, зовнішню політику. Перші два компоненти «м’якої сили» тлумачаться як історична спадщина нації, третій – характеризується як суб’єктивний чинник, привнесений політичним керівництвом. Як наголошує Дж.Най, «м’яка сила» – це не тільки власне вплив, а й «привабливість», оскільки потенціалом «м’якої сили» у світовій політиці виступає те, що «надихає і приваблює» і дозволяє досягати бажаного результату.

Теорія «розумної сили». Теорія «розумної сили», запропонована Дж.Наєм та Р.Армітіджем у концептуальній розробці «Більш розумна, більш безпечна Америка», розглядається як еволюція концепту «м’якої» сили, що передбачає раціональний розподіл наявних ресурсів між категоріями «жорсткої» і «м’якої» сили і може зумовити суттєві зміни міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки. Дж.Най та Р.Армітідж розширюють сферу застосування концепції «розумної сили» задля обстоювання національних інтересів США на міжнародній арені, повернення Америці статусу інтелектуального лідера та підтримання іміджу й репутації США на засадах ідеї «глобального добробуту»

«Теорію інформаційних озброєнь» представлено у дослідженні Р.Шафранскі, в якому концептуальні засади інформаційних озброєнь розглядаються у загальному контексті засобів глобального протиборства на інформаційному театрі воєнних дій

• спираючись на нову воєнну доктрину «кіберманевру» збройних сил США «Доктрину ХХІ століття» Р.Банкера, вважає, що слід поділяти театр воєнних дій на дві складові – традиційний простір і кіберпростір, при чому кіберпростору має надаватися більш вагоме значення,

• визначає інформаційне протиборство як новітню форму конфлікту, тобто «мережевої» війни (netwar) або «кібервійни» (cyberwar).

• засоби ведення інформаційної війни можуть бути використані, використовувалися і використовуватимуться як проти зовнішніх, так і проти внутрішніх ворогів.

• доводить, що чим більш розвиненим є технологічний потенціал держави і чим більшою є її взаємодія з іншими акторами міжнародних відносин, тим більш уразливою може бути держава в інформаційній війні.

Особливості інформаційної зброї:

• атакуючий характер,

• універсальність,

• прихованість,

• багатоваріантність форм реалізації (у тому числі програмно-апаратної й технічної),

• радикальність впливу,

• достатній вибір часу та місця застосування

• економічність.

Усі ці особливості роблять інформаційну зброю надзвичайно небезпечною.