9. Класичні теорії менеджменту, їх зміст, особливості та сфера застосування.

Особливості управління організаціями до 1990 року: Невелика кількість керівників вищої ланки; Менші, ніж в сучасних умовах, пропозиції між чисельністю керівників і робітників; Невелика чисельність керівників середньої ланки ;Переважаюче використання адміністративних методів управління.

На початку ХХ ст.. ідеї менеджерів і теоретиків зазнали змін у зв’язку із виникненням та еволюцією широкомасштабного бізнесу.

Перші важливі ідеї у цій галузі тепер трактуються як класичний підхід до менеджменту.

Нині на класичний підхід є два різні погляди: науковий менеджмент (школа наукового керування), і адміністративний менеджмент (школа адміністративного керування). Науковий менеджмент виник на початку ХХ ст. Передумовою виникнення була проблема продуктивності праці та необхідність пошуку ефективнішого використання наявної робочої сили на підприємствах.

Етапи наукового менеджменту: дослідження кожного елемента роботи для того, щоб замінити старі методи; дослідним шляхом відібрати працівників, а тоді навчити їх виконувати роботу; наглядати за працівниками, щоб упевнитися, що вони використовують новітні методи роботи; продовжувати процес планування, одночасно контролюючи працівників.

Засновниками наукового менеджменту були Ф. Тейлор (1856 – 1915 рр.), Френк Гілберт (1868 – 1924 рр.)

Адміністративний менеджмент зосереджений на керуванні організацією в цілому, тоді як науковий досліджує працю окремих працівників.

Виділяють такі школи менеджменту: Теорія (школа) наукового управління Класична теорія (школа) управління .Теорія (школа) людських стосунків .Теорія (школа) поведінських наук .Школа (теорія) (кількісний підхід) науки управління

10. Наукові школи менеджменту:

Школа наукового управління (1885-1920)- Термін «наукове управління» ввів Ф.У.Тейлор (1856-1915Вони заклали фундамент для сучасної розробки стандартів праці, а також принципів його стимулювання за допомогою заробітної платні. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу.

Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці і виявленні основних складових її компонентів.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора в процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви в трудовому процесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

Основні положення школи наук поведінки:

1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;

2)  досягнення соціальної стабільності, тобто рішення проблем людей;

3)  жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.

Внесок школи наукового управління: використання наукового аналізу стосовно визначення найкращих методів виконання завдання; добір людей до виконання певних завдань та спеціальне навчання їх; забезпечення робітників певними ресурсами, необхідними для досягнення мети; систематичне використання матеріального стимулювання щодо підвищення продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал; застосування прийомів управління міжособовими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продуктивності праці.

Недоліки школи наукового управління: розглядання праці людини на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечення лінійної системи управління через відокремлення функцій планування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів (спілкування, самоповага тощо).

Адміністративна школа (класична теорія організації) В 20-ті роки виникла класична школа, яку ще називають адміністративною школою в управлінні. Видатними представниками цієї школи були А.Файоль (Франція), Л.Урвік (Англія), Джеймс Д.Муні та А.К.Рейлі (США), М.Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної школи розглядали проблеми ефективності організацій у ширшому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначати загальні характеристики і закономірності ефективної організації.

Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, додержуючи яких можна досягти успіху організацїї. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах. По-перше, вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її на підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху. Досягненням цього напряму досліджень було виділення функцій управління, вперше здійснене А.Файолем.

Другий напрям досліджень «класиків» стосувався організації управління людьми. Згідно з цією теорією, бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб'єктів управління, обов'язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій.

Внесок класичної школи в науку менеджменту: визначення принципів управління; опис функції управління; системний підхід до управління всією організацією.

Класична теорія відіграла позитивну роль у пошуках способів раціональної організації виробництва, підвищення його ефективності. Вона вперше поставила питання про дві функції управління, пов'язані, з одного боку, з регуляцією психологічного процесу, а з іншого — з регуляцією людської діяльності. Разом з тим обмеження аналізу організації роботи тільки директивними функціями спонукало до пошуку нових джерел підвищення продуктивності праці та нових засобів регуляції людської поведінки. Недоліки класичної школи менеджменту: спрощене уявлення про мотиви людської поведінки; розглядання організації як замкнутої системи.

Школа людських стосунків (1930-1950рр.). Засновником її є Мері-Паркер Фолліт та Елтон Мейо. М.-П. Фолліт першою почала трактувати менеджмент як "забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб". Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безносередніх керівників на підлеглих, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від інших шкіл, де переважала турбота про виробництво, у цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок під-вищення ефективності її трудових ресурсів. Представники цієї школи поставили під сумнів один із ос-новних принципів класичної школи - максимальний поділ праці. Це пояснюється тим, що монотонне повторення робітниками елемен-тарних і одноманітних виробничих операцій під суворим контролем майстра вступає в суперечність з потребами людини як особистості. У зв'язку з цим стали рекомендувати заходи для усунення небажаних наслідків поділу праці. До них належать:1.залучення робітників до планування і нормування операцій;2.розширення і підвищення різноманітності виконуваних операцій;3.сполучення професій;

Отже, школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагоджування міжособистісних стосунків (концепція взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва про своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, приведе до зростання продуктивності праці. Рекомендувалося використовувати прийоми управління людськими стосунками, які охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками та надання їм більш ширших можливостей для спілкування на роботі.

Школа Поведінкових наук (1950 -)

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення). Сформувалася завдяки напрацюванням А. Маслоу, Кріса Аржириса, Дугласа Мак-Грегора, Фредеріка Герцберга та інших учених-біхевіористів. Ця поведінкова школа намагалася надати допомогу працівникові в усвідомленні власних можливостей для самовияву в процесі праці. З цією метою розробляли концепції щодо побудови управління організаціями шляхом підвищення ефективності викорис-тання людських ресурсів на основі мотивації праці. А. Маслоу побудував свою психологічну теорію мотивації на основі класифікації людських потреб на категорії за ступенем важливості: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, потреби в повазі, потреби в самореалізації. На його думку, мотив до підвищення продуктивності праці виникає в людини в момент переходу від нижчих потреб(після їх задоволення) до вищих.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистих відносин, то новий підхід, намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника ґрунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-ті роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним в історії поведінкових наук було твердження того, що і правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.

Кількісний підхід ( школа науки управління). (1950-до нашого часу)-Д. Марч, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. томсон. Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цієї школи в теорію управління - спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

Емпірична школа управління. Пітер Дракер/Небезпідставно Дракеру приписують першість у створенні систематизованого вчення про управління як навчальної дисципліни, що дало змогу вивчати її в навчальних закладах. Найвідомішою його теоретичною засадою є концепція «управління за цілями», яка зробила «революцію» в світовій управлінській науці.

Загальна характеристика управління за цілями зводиться до трьох найбільш істотних його елементів:

визначення чітких стратегічних цілей;

залучення до процесу визначення цілей усіх працівників;

оцінка ефективності на підставі отриманих результатів.

До провідних представників емпіричної школи відносяться також А. Слоун, Р. Девіс, Е. Плоумен, А. Чандлер, Л. Ньюмен, Д. Міллер та інші вчені, в яких широкі теоретичні дослідження поєднані з практичною діяльністю.