38. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах абсолютної монархії (на прикладі сучасних держав).

За абсолютної монархії всіма правами монарх кори­стується безумовно і необмежено, незалежно від будь-якої іншої влади. Вони в основному зосереджені в зоні Персидської затоки, до абсолютних монархій можна також віднести султанат Бруней, розташований на острові Калімантан, поблизу Iндонезії. по-перше, вплив, який мають монархи в абсолютних монархіях в здійсненні функцій держави, найбільш яскраво прослідковуються в конституційному праві і політичній практиці, пов’язаній з виконавчою владою, діяльністю уряду і державного апарату; в цих країнах, як правило, монарх є главою держави і одночасно главою виконавчої влади;

по-друге, хоча в розглянутих нами монархіях арабських країн і є конституції, іх дія часто призупиняється монархом на власний розсуд і на невизначений термін;

по-третє, самі конституції проголошують, що вся влада (законодавча, виконавча, сцудова) належить виключно монарху, а над конституцією стоїть Коран;

по-четверте, законодорадчі органи еміратів Абу-Дабі (Консультативна Рада), ОАЕ (Федеральні Національні збори), Катару (Консультативна рада), Саудівської Аравії (замість парламенту в 1992 р. король створив Раду, яка ним призначається і має дорадчі функції) займають, зрозуміло, підлегле становище стосовно уряду і, тим більше, монарха і практично ніскільки не обмежують вищої законодавчої влади останнього;

по-п’яте, передбачувана конституцією передача частини законодавчих функцій парламенту на Бахрейні та в Кувейті на практиці не прижилася, до того ж досвід цих держав свідчить, що рух монархій до парламентаризму не є незворотним процесом, а може призвести до реанімації абсолютистських тенденцій чистого гатунку. Тому всі охарактеризовані держави, незважаючи на наявність у них конституцій, фактично представляють собою абсолютні монархії. В абсолютних монархіях законодавча влада виключно і повністю належить монархові, і навіть якщо в таких державах існують парламенти, то вони повністю залежні від абсолютного монарха. Абсолютна (необмежена) монархія - Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення).

39. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах дуалістичної монархії (на прикладі сучасних держав). Дуаліст́ична монáрхія (двоїста монархія) — форма державного правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд. У дуалістичній монархії юридичне і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм пре­м'єр-міністром), і парламентом. Монарх вже не має законодав­чої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин.В дуалістичних та парламентарних монархіях часто монарха наділяють правом вето по відношенню до законів і навіть правом абсолютного вето, яке парламент просто неспроможний подолати. Окрім того, монарх має право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть більш високу, а, головне, про що вже йшлося, може розпускати парламент, підміняючи фактично дуалістичну монархію абсолютною. Так сталося на Бахрейні в 1975 р., в Кувейті в 1976р., в Йорданії в 1974 р. Найбільш яскравим прикладом дуалістичної монархії є представниця країн Арабського Сходу Марокко.

40. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах президентської республіки (на прикладі сучасних держав).

Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системідержавних органів, поєднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичної республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розподілу двох влад: зосередження сильної виконавчої влади в рукахпрезидента, а законодавчої — в руках парламенту. У президентських республіках президент персоніфікує виконавчу владу, призначає всіх міністрів – членів кабінету і, як правило, сам очолює цей кабінет. Там правило "парламентської більшості" не діє, і президент у будь-якому разі очолить уряд, для чого йому не потрібно спиратися на більшість у парламенті. Пост прем'єр-міністра або відсутній, або відіграє допоміжну-координадійну роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Президент здатний відстоювати інтереси виконавчої влади завдяки своєму високому статусу (здійснювати активну виконавчу політику, використовувати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, застосовувати багатоманітні засоби впливу на законодавчу владу) із метою досягнення балансу влад. Президентом у цих державах стає, як правило, лідер партії, що перемогла на президентських виборах, із числа членів якої найчастіше й формується уряд.

41. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах парламентської республіки (на прикладі сучасних держав). У парламентській республіці глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або ширшою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН,Чехія, Угорщина). Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, і його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламентській монархії. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі.

Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити такий уряд, який має підтримку парламентської більшості. 

42. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах змішаної республіки (на прикладі сучасних держав).

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) — форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме: як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти); свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту; президент, як правило, є головнокомандувачем збройних сил, визначає військову доктринудержави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність — перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

43. Поняття парламенту, його сутність. Вихідні засади концепції народного представництва. Парламент – це виборний, колегіальний, (єдиний) законодавчий і найвищий представницький орган влади в державі. Це зібрання депутатів, обраних відповідно до виборчої системи, що існує конкретній країні для вираження інтересів виборців та здійснення функцій законотворення.

Парламент це узагальнена назва в кожній країні називають по-іншому. Саме слово походить від лат. Parlare – обговорювати, говорити.Вихідні засади концепції народного представництва. Концепція народного представництва розроблена Джоном Стюартом Мілем і означає, що народ здійснює свою владу через виборні органи державної влади.Вихідні засади концепції народного представництва:•лише виборний орган •акт представника має таку ж юридичну силу як і суб’єкта, якого представляє •депутат є представником усієї нації, а не конкретного виборчого округу

44. Види парламентів зарубіжних країн за структурою. Зміст представництва нижньої та верхньої палат бікамерних парламентів.Види верхніх палат парламентів зарубіжних держав.

Сучасні парламенти складаються з однієї чи двох палат, хоча історії відомі випадки трьох палат(ПАР), шести палат(Югославія) у парламентів. Однопалатна система парламенту є характерною для монона¬ціональної держави, що займає, як правило, невелику територію. Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах однопалат¬на структура парламенту була встановлена разом з утворенням незалежної держави. Після Другої світової війни від двопалатної структури парламенту відмовилися Греція, Данія, Швеція, Португалія, Туреччина.

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним, так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною дер¬жавою, що має у своєму складі верхню палату. (США, Великобританія,Мексика).

Нижня палата зазвичай представляє населення всієї країни, верхня палата представляє конкретні територіальні одиниці.

Палати парламенту розрізняються за складом, порядком формування, повноваженнями. Як правило, одна з палат є верхньою, інша — нижньою. Це означає, що закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою. Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її задача — прийняти аба відхилити його. На практиці це призводить до того, що політично більш важливою є нижня палата, оскільки в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюждується лише на нижню палату.

Основний сенс розподілу парламента на дві палати може бути в:

•необхідності забезпечити як пропорційне представництво всього населення країни, так і рівне представництво окремих територій незалежно від їх розміру. Так, в федеративних державах верхня палата зазвичай представляє регіони і складається з рівної кількості депутатів від кожного суб'єкту федерації;•забезпеченні більшого консерватизму в прийнятті законодавчих рішень. Як правило, верхня палата формується меньш демократичним шляхом, ніж нижня: для її членів встановлюєтся більш високий віковий ценз, вона може обиратися не напряму населенням, а, наприклад, регіональними органами влади, також, вона може складатися з осіб, які не обираються зовсім. В результаті верхня палата більш схильна займати позиції, близькі уряду країни, або спрямовані на недопущення різких змін.

Двопалатні парламенти діють переважно в країнах Європи і Америки. Вони існують, зокрема, в Мексиці, Бразилії, Аргентині, Канаді, США, Росії, Великобританії, Німеччині, Франції, Польщі, Іспанії, більшості колишніх британських колоній.Історія знає і багатопалатні парламенти (Іспанія), і парламенти з двома рівноправними палатами (СРСР, Швейцарія, Румунія).