71. Конституція Польщі: особливості структури, прийняття, зміни, класифікаційна характеристика. Інститут конституційного контролю у Польщі.

Порядок підготовки та прийняття нової Конституції Польщі був визначений в спеціальному (конституційному) законі “Про порядок розробки та схвалення Конституції Республіки Польща” від 23 квітня 1992 року. Конституцію Республіки Польща повинні були схвалити Сейм і Сенат, об'єднані в Народні Збори. Конституція РП була схвалена Народними Зборами 2 квітня 1997 року, і згодом передана на затвердження загальнонародним референдумом, який відбувся 25 травня 1997 року. Конституція РП набралачинності 17 жовтня 1997 року .

Структурно, Конституція РП складається з Преамбули та тринадцяти розділів, а саме: “Республіка”, “Свободи, права і обов'язки людини і громадянина”, “Джерела права”, “Сейм і Сенат”, “Президент Республіки Польща”, “Рада Міністрів і урядова адміністрація”, “Територіальне самоврядування”, “Суди і трибунали”, “Органи державного контролю та охорони права”, “Публічні фінанси”, “Надзвичайні стани”, “Зміна конституції” та “Кінцеві та перехідні положення”.

Конституція РП закріпила цілу низку конституційних засад – т.з. “принципівпобудови устрою держави”, перелік яких вважається невичерпним і зміст яких, в тойчи інший спосіб, розкриваються в судовій практиці, практиці діяльності органіввиконавчої влади та органів територіального самоврядування, а також – в національній конституційно-правовій доктрині. Серед останніх, у польській юридичній літературі, зазвичай, називають - принципи республіканської форми правління, демократичноїправової держави, автономії та взаємної незалежності та співпраці у відносинах міждержавою та церквами й іншими релігійними організаціями, прав і свобод людини, народного суверенітету, політичної репрезентації, поділу та рівноваги державноївлади, двопалатності парламенту, парламентської форми правління, незалежності

судів та трибуналів, соціальної ринкової економіки, децентралізації публічної влади та місцевого самоврядування тощо.

Конституція РП Польща має також підвищену степінь стабільності в порівнянні з іншими нормативно-правовими актами. Останнє забезпечується насамперед особливим порядком внесення змін до Конституції РП. Зокрема, згідно з приписами розділу ХІІІ Конституції Республіки Польща “Зміни Конституції”, проект закону про зміну Конституції можуть внести три суб’єкти: 1) не менше як 1/5 “законної” кількості депутатів (тобто не менше як 92 депутатів Сейму); 2) Сенат; 3) Президент Республіки. Внесення змін до Конституції реалізується

шляхом прийняття окремого закону, який в однакових (ідентичних) редакціях розглядає Сейм, а після того – Сенат. Перше читання проекту закону про внесення змін до Конституції може відбутись не раніше ніж на тридцятий день від дня надходження цього законопроекту до Сейму, а в Сенаті - у термін не більше, як 60

днів.

Особливий порядок внесення змін до Конституції РП разом із наявністю повноважень Конституційного Трибуналу щодо перевірки на предмет конституційності законів та інших нормативних актів, а також низка інших факторів, - усе це разом, дає підстави говорити про наявність в Польщі завершеної

(повноцінної) системи правової охорони Конституції. Важливим елементом змісту сучасних європейських конституцій-правових систем є наявність суду конституційної юрисдикції, функції якого в Республіці

Польщі відведено Конституційному Трибуналу.

Відповідно, частини першої ст. 190 Конституції РП рішення Конституційного Трибуналу мають загальнообов'язкову силу та є остаточними. Вони набирають чинності з моменту їх проголошення. Новелами Конституції РП 1997 року стало надання Конституційному Трибуналу права прийняття остаточного рішення у справі. Це викликало спротив серед багатьох парламентаріїв, тому відповідно до ст. 239 перехідних положень Конституції, протягом двох років з моменту її прийняття, зберігався попередній порядок, який передбачав можливість скасування Сеймом рішень Конституційного Трибуналу. Основним законом держави Конституційному Трибуналу було надано також право прийняття рішень у справі конституційної скарги, якою особа може оскаржувати неконституційність нормативних актів (ст.ст. 79 та 188 Конституції РП). Поруч з цим, відповідно до положень Конституції РП, Конституційний