58. Конституційно-правова природа та особливості федералізму у сша.

Американський федералізм - це динамічний багатомірний процес, де можна виділити як конституційні аспекти, але й економічні, адміністративні і політичні. Особливо це належить до сучасному періоду.

Сполучені Штати Америки - федеративна держава. Суб'єктами федерації є 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею - м. Вашингтон. Територія федерації включає також острови Пуерто-Ріко і Гуам. Острови Мікронезії (республіка Палау, Сполучені Штати Мікронезії та ін.) є «асоційованими державами» із США. Вони мають обрані парламенти і президентів. Пуерто-Ріко вважається «державою, що вільно приєдналася». Закони США мають тут верховенство як і в Штатах, але всі ці території не мають свого представництва в Сенаті, а у Палаті представників - тільки делегата з правом дорадчого голосу. В прямому правлінні находяться також острови Східне Самоа га Віргінські острови, які мають статус територій США.

Штати - державні утворення, але вони не володіють державним суверенітетом і не мають права виходу із США. Вони приймають свої конституції, які відповідають основним положенням Конституції Сполучених Штатів Америки.Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу у штаті здійснює лігіслатура (як правило однопалатна), виконавчу - обраний населенням губернатор, судову - Верховний Суд та інші суди штату.Конституція США визначила принципи розмежування владної компетенції федерації і штатів. Вона встановлює сферу виключної компетенції федерації. За межами встановленої компетенції свої повноваження реалізують штати та їх органи. Продовж кількох останніх десятиліть федеральний уряд Сполучених Штатів Америки неухильно нарощує адміністративну міць.

Сьогодні федеративні відносини у США коригуються трьома способами: по-перше, внесенням формальних поправок до Конституції країни, по-друге, рішеннями Верховним судом і він, використанням механізму "федерального випередження".

59. Конституційно-правова природа федералізму та особливості у фрн.

Розвиток сучасного федералізму свідчить про те, щопереважаючою є тенденція до інтеграції (при збереженні певнихгарантій прав та інтересів суб'єктів федерації). У той же час спостерігаються ідосить серйозні сплески сепаратизму. Федеративна Республіка Німеччина є державою, будови пофедеральному принципу. 16 земель федерації володіють тому власноїдержавністю зі всіма суверенними правами і компетенціями. Цеозначає: все, що належить влаштувати і відрегулювати в загальних інтересах,відноситься до компетенції федерації. За всі інші питання несутьвідповідальність землі. Наслідком федерального устрою є те, щогромадянин не протистоїть єдиної, неподільної, а значить і всесильної,центральної державної влади.Метою федерального порядку є перешкоджання зайвоїконцентрації влади. Розподіл компетенції означає і розподілвлади. Участь населення в політичних рішеннях теж більше, так якіснує безліч політичних органів на обмеженій території.

Федеральні землі - це не провінції, а держави із власною державною владою. Вони мають свою власну земельну конституцію, яка повинна відповідати принципам республіканської, демократичної, соціальної і правової держави у відповідності до Основного закону. В Основному законі повноваження федерації були встановлені відповідно до того, чи положення для земель повинні бути єдиними, чи бажана власна сфера компетенцій. Це чітко спостерігається при розділенні повноважень федерації на виключне, конкуруюче і загальне законодавство. При конкуруючому законодавстві землі мають право приймати закони, якщо федерація не почне сама вирішувати ті ж самі питання за допомогою законів. Землям передані певні сфери законодавства в рамках федеральних приписів. Сюди належать, наприклад, система вищої освіти, охорона природи і ландшафтів, планування місцевості і водний баланс. Ряд інших надрегіональних, орієнтованих на майбутнє завдань, які не наводяться в Основному законі, плануються, регулюються відповідно до законів і фінансуються сьогодні спільно федерацією і землями. У законодавстві землям належать сфери дій, які федерація не виконує або які не наведені в Основному законі. Так, переважна частина системи освіти і культурної політики як вираз “культурного суверенітету” належить до законодавчої компетенції земель. Сюди входять також комунальне право і поліцейська система. Серед особливих наслідків федералізму слід відзначити, що у Німеччині регіональні структури мають власні суди. Конституційний суд кожної землі має розглядати суперечки щодо відповідності земельного права її конституції. Інші судові органи, навпаки, мають уніфікований характер внаслідок їх прямої (а не паралельної, як у Сполучених Штатах Америки) ієрархічної підпорядкованості. Тут будь-які суди є органами земель, крім вищих судів кожної інстанції, які мають федеральний характер.

Продовжуючи традицію великих та малих князівств Священної Римської імперії та як противага унітарній державі, створеній за часів націонал-соціалістичної диктатури, на вимогу держав-союзниківв основу державного устрою ФРН було покладено принцип федералізму – рішення, яке відповідно ч. 3 ст. 79 конституції білше ніколи не може бути піддано ревізії. Створені в 1946 р.на території західних окупаційних зон союзників землі об”єдналися в 1949 р. в Федеративну Республіку Німеччину. На той момент кожна з них вже мала власну конституцію, уряд та систему судів.

Розподіл компетенцій і завдань між федерацією і землями має відбуватися в ідеальній формі згідно з принципом субсидіарності, хоча цей принип в німецькій конституції й не закріплений. Згідно з цим принципом федерація переймає тільки ті завдання і компетенції, які вона може виконувати ефективніше, ніж це роблять землі. Але це не слід розуміти так, що федерація може перейняти будь-яку законодавчу комепетнцію лише завдяки тому, що змогла успішно аргументувати, що може її ефективніше реалізувати, ніж землі. Більшість законодавчих компетенцій в Німеччині закріплена за федерацією, основними винятками, закріпленими за землями, є поліційне та комунальне право, а також політика в галузі культури та освіти. Окрім того, за землями закріпленна велика частина компетенцій щодо організації адміністрації та судочинства. Важливою функцією федерації є функція другого рівня розподілу влади, його ще незивають вертикальним розподілом влади. Бундесрат– друга палата парламенту – є представництвом інтересів урядів німецьких земель на федеральному рівні, але не зважаючи на це, Бундесрат залишається конституційним органом федерації, а його права та повноваження визначаються федеральним і аж ніяк не земельним правом.

В Німеччині постійно ведеться дискусія про реформування федерального устрою держави. Темам цих дискусій є перед усім об”єднання деяких земель в одну, статус і повноваження Бундесратута повернення деяких компетенцій, перенесених остнаннім часом на федеральний рівень, земальним ландтаґам. Обговорення реформи федеративного устрою Німеччини йде таким чином в трьох напрямках: (1) розполід компетенцій і завдань між федерацією і землями, (2) розподіл фінансових ресурсів дял реалізації цих завдань і компетенцій, (3) реорганізація територіального устрою ФРН. Проведена в 2006 р. реформа федеративного устрою реформувала в відносно великому об”ємі сферу розполіду компетенцій між федерацією і землями, реорганізація системи розподілу фінансових ресурсів поки що тільки планується.