46. Дострокове припинення повноважень парламентів та їх палат.

Парламент припиняє свої повноваження після обрання нового складу парламенту, як тільки останній приступить до роботи (в деяких країнах після прийняття присяги депутатами).

Парламент може бути розпущений достроково. За конституціями США, Мексики, КНР, Куби не існує інституту дострокового розпуску парламенту. Дуже рідко, але в деяких країнах президент може розпускати дві палати парламенту (Італія). Як правило розпуску підлягає нижня палата та однопалатний парламент, а верхня палата припиняє свої повноваження на час розпуску нижньої палати (Польща). Буває, хоча й рідко, що верхня палата може здійснювати свої функції при відсутності нижньої палати, і навіть в якійсь мірі заміщати її, даючи чи не даючи згоду на видання президентом тимчасових актів, які мають силу закону.

Розпуск парламенту обмежений рядом умов. Так, він не може бути розпущеним в умовах воєнного чи надзвичайного стану протягом декількох місяців, (як правило шести, у Білорусії – рік) до закінчення строку його повноважень чи після початку засідання наново обраного парламенту. Також він не може бути розпущений президентом за декілька місяців (як правило шість) до закінчення терміну його повноважень. Обмежується і число розпусків (наприклад не більше одного в рік – в Румунії, не більше як один раз з однієї і тієї ж підстави – протягом терміну повноважень президента в Греції, Австрії, не більше двох разів протягом терміну повноважень президента Угорщини).

В рідких випадках до розпуску парламенту президент повинен провести з цього приводу референдум (Єгипет).

Розпуск парламенту може здійснюватися з різних підстав:

- при вираженні недовіри уряду з ініціативи парламенту;

- при відмові у довірі, коли це питання ставиться урядом;

- якщо парламент не може сформувати уряд в певний термін (21 день в Польщі) чи почати пленарні засідання (30 днів в Україні);

- якщо парламент не приймає бюджет протягом певного строку (3 місяці – Польща);

- якщо неодноразово позбавляє довіри уряд протягом певного строку (в Угорщині – 4 рази протягом року);

- якщо парламент не здатний прийняти рішення (Чехія);

- якщо парламент не висловив довіри уряду, який він же і сформував;

- якщо парламент неодноразово відхиляє кандидатуру прем’єр-міністра, запропоновану президентом (двічі – в Білорусії, чотири рази - Швеція).

В перелічених випадках глава держави вправі, але не зобов’язаний розпустити парламент, може відправити у відставку уряд чи при не затвердженні бюджету ввести в дію бюджет минулого року. В дуалістичних монархіях чи напівпрезидентських республіках глава держави, розпускаючи парламент діє за власною ініціативою, а в парламентських республіках відповідна вказівка може походити і від уряду.

47. Юридична природа представницького мандата. Сутність вільного та імперативного депутатського мандату.

Мандат (лат. mandatum — доручення) — юридичне відношення представництва, а також документ, що засвідчує законність цього представництва.

Концепція імперативного мандату прямо випливає з теорії народного суверенітету, розробленої Ж. Ж. Руссо. Суть цієї теорії складають декілька постулатів: щодо невідчужуваності і неподільності суверенітету, єдиним носієм якого є народ, який являє собою сукупність всіх учасників суспільного договору; щодо первинного значення різних форм безпосередньої демократії, які не можуть підмінятись представницькою демократією – будь-який закон, якщо він не був безпосередньо затверджений народом, є недійсним і взагалі не може вважатись законом; заперечення принципу поділу

влади (в якості механізму запобігання беззаконню та свавіллю Руссо розглядав функціональне розмежування компетенції між різними органами держави) тощо.

З концепції Руссо прямо випливає декілька наслідків: по-перше, право кожного громадянина брати участь у здійсненні влади, що знаходить вираження, зокрема, у принципах загального і рівного виборчого права; по-друге, вторинність представницької демократії порівняно з різними формами безпосередньої демократії, через які народ реалізує свою суверенну владу, затверджуючи прийняті парламентом закони, або безпосередньо ухвалюючи їх.

Зазначена ідея народного суверенітету була розкритикована ще у XVIII столітті Шарлем Монтеск’є та Еммануїлом Сійєсом. Монтеск’є, зокрема, наголошував на тому, що для визначення загального блага не є обов’язковим отримання доручень щодо кожного питання; крім того, народ не є компетентним ні щодо безпосередньої реалізації

виконавчої влади, ні щодо законотворчості, а відтак – для визначення загального блага народу необхідно обирати своїх представників.

Вільний мандат (лат. - доручення) — повноваження, які юридично не пов'язують обрану до законодавчого органу (парламенту) особу з виборцями того виборчого округу, де її обрано депутатом. Депутат парламенту є представником усього народу і саме тому не залежить від волі конкретних виборців. У своїй діяльності він керується лише конституцією та власним сумлінням і повинен враховувати інтереси суспільства загалом. Такий депутат не пов'язаний імперативним мандатом, тобто не зобов'язаний підкорятися волі своїх виборців, прагнення і вимоги яких можуть не збігатися з інтересами нації або мати лише місцеве значення. Депутатові з вільним мандатом виборці не можуть давати обов'язкові для виконання накази, і вони не можуть його достроково відкликати. За вільним мандатом визнається презумпція відповідності волі депутата волі народу.

Імперативний мандат — правило, згідно з яким депутат представницького органу влади зв'язаний наказами виборців і протягом усієї своєї діяльності відповідальний перед ними. При цьому законодавчо закріплена можливість дострокового відкликання депутатів, що не виправдали довіри виборців. Імперативний мандат існує, в основному, в соціалістичних, але подекуди і в деяких інших країнах. У державах ліберальної демократії імперативний мандат, як правило, не застосовується через його протиріччя принципу національного представництва. Одним з винятків є імперативний мандат в одній з палат парламенту Німеччини — бундесраті, що формується не виборцями, а урядами земель федерації: депутати зобов'язані дотримуватися рекомендацій своїх урядів.