42. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах змішаної республіки (на прикладі сучасних держав).

Президент - глава держави, але він, як правило, не є головою уряду і не займає посади прем'єр-міністра. Проте президент і за такої системи правління наділяється багатьма повноваженнями, що дозволяють йому впливати на політику уряду. Президент має право головувати на засіданнях Ради міністрів, і може сам скликати ці засідання. До того ж президент володіє прерогативою затверджувати декрети і постанови, ухвалені урядом, він має право повертати ці декрети і постанови для повторного розгляду урядом. Президент володіє правом вето на закони, ухвалені парламентом і підтримані урядом. За певних умов він може розпускати парламент і призначати нові парламентські вибори, розраховуючи, що це призведе і до зміни уряду.

Практично завжди застосовуються прямі вибори президента. У цьому випадку президент одержує свій мандат – право на владу – безпосередньо з рук народу. Тому його легітимність і повноваження є найбільш вагомими.

У президентсько - парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).

43. Поняття парламенту, його сутність. Вихідні засади концепції народного представництва.

Парламент (англ. "parliament", від франц. "parler" - говорити) - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького та законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу та працює на постійній основі (паралельна назва - легіслатура - від лат. - той, що пропонує законопроект). Представницькі органи країн світу мають різні назви - Федеральні збори (Російська Федерація, Швейцарія), Народні збори (Албанія, Болгарія), Державні збори (Естонія, Угорщина), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль) та ін.

Парламентаризм - це система взаємодії держави та суспільства, в якій провідне місце належить парламентові.

притаманні такі ознаки:

- це загальнодержавний орган, діяльність якого поширюється на всю територію держави;

- це єдиний орган законодавчої влади;

- це обов´язково колегіальний орган, який складається з парламентарів, кількість котрих має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;

- здійснює свою діяльність з належними йому правами, а не через які-небудь розпорядження, наданих йому кимось іншим;

- формується на виборних засадах - за допомогою вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер;

- це орган загальної компетенції, до відома якого належить широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання та який бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

Зазвичай, під парламентом розуміють однопалатну представницьку установу чи нижчу палату двохпалатного парламенту (Державна Дума в Росії, Палата представників у США, Національні збори у Франції). Та бувають трипалатні (в 90-ті рр. XX ст. в Південноафриканській Республіці) й навіть п´ятипалатні парламенти (у 70-ті рр. XX ст. в Югославії).

Якщо парламент складається з двох палат, то членів нижчої палати, звичайно, називають депутатами (їх, зазвичай, обирають), а членів верховної палати - сенаторами (призначаються чи обираються непрямими виборами).

Терміни, на які обираються чи призначаються парламентарії до верхньої та нижньої палат у різних країнах мають істотну відмінність. Звичайно, нижні палати обираються в середньому на 4-5 років, а верхні на значно більший термін (США - 2 і 6 років, Франція 5 і 9 років, Японія 4 і 6 років). Іноді обидві палати обираються на один і той же термін.

Як свідчить практика, однопалатні парламенти діють, переважно, в середніх і малих за розміром території державах, а також у країнах, які розвиваються; двопалатні - у великих демократичних та федеративних державах (США, Німеччина, Італія, Російська Федерація, Індія та ін.).

Кількісний склад парламенту в різних країнах світу теж неоднаковий. У середньому - від 200 до 600 осіб. Найчисленніший з-поміж органів законодавчої влади - Всекитайські збори народних представників (3000 осіб), а найкомпактніший -Законодавча асамблея Ліхтенштейну (15 осіб).

Нині парламенти діють більше, ніж у 160 країнах світу. За змістом своєї діяльності вони є, насамперед, органами законодавчої влади, легіслатурами. Водночас у їхній діяльності значне місце відведено й іншим функціям - представницькій, установчій, контрольній, бюджетно-фінансовій тощо.

Концепція народного представництва, розроблена в XVIII-XIX ст, базується на та­ких вихідних положеннях:

1. Конституцією держави засновується народне представ­ництво.

2. Орган народного представництва (парламент) здійснює за­конодавчу владу від імені народу - носія суверенітету - за його уповноваженням.

3. Парламент складається з депутатів, які вільно обрані наро­дом (представників народу).

4. Депутат парламенту представляє весь народ, а не лише тих, хто його обрав (принцип вільного депутатського мандата).

5. Для парламенту характерні специфічні організаційні форми роботи. 6. Рішення парламенту (закони) мають визначальний характер.